четвер, 29 травня 2014 р.

Виховна година "Хмельниччина в часи воєнного лихоліття"



Окупація області.
Події на радянсько-німецькому фронті розгорталися дуже швидко. Червона армія не зуміла стримати противника на кордоні. 30 червня 1941 року Ставка Головного командування, оцінивши обстановку, прийняла рішення відвести війська Південно-Західного і правого крила Південного фронтів. Радянське командування надіялось, прикрившись залізобетонними дотами, зможуть затримати війська ворога. Однак 9-10 липня вермахту вдалося прорвати оборону радянських військ. Це спричинило швидкий відхід Червоної Армії на схід. Протягом 2-18 липня 1941 року німецько-фашистські війська окупували Кам’янець-Подільську область.

«Новий порядок» у краї.
За неповні 3 роки окупації Хме6льниччини фашистськими катами було замучено, розстріляно, повішено 477698 громадян, спалено 27 сіл. На території області виникли концентраційні табори для полонених, в яких здійснювалося масове винищення людей. У Славутському «Гросслазареті» було знищено біля 150 тисяч, у Проскурові – 65 тисяч, Шепетівці – 2 тисячі, Кам’янець-Подільському – 6 тисяч, а всього у області255876 військовополонених.
З встановленням окупаційного режиму страшна трагедія розігралася для євреїв Поділля. Його мешканцям були встановлені окупантами жорстокі закони по відношенню до українського народу. Окупанти розпочали вже у 1941 році масове методичне винищення єврейського населення. У Кам’янець-Подільському тільки протягом 27-28 серпня 1941 року було розстріляно 20 тисяч євреїв. У 1942 році гітлерівці розпочали задум, який передбачав остаточне рішення «єврейського питання». 9 травня 1942 року загін есесівців оточивши містечко Вінківці, вривались у хати і виганяли звідти стариків, жінок, дітей. Цього ж дня повели їх повели до глибокого яру, а потім розстріляли. Через 3 місяці так само було знищено другу групу євреїв. Тільки у цьому пункті населення було вбито 1,8 тисяч євреїв. Приблизно 85% євреїв Поділля загинуло від рук нацистів і коло боратів.
За роки окупації гіркої долі, вивезених на фашистську каторгу зазнали 117230 тисяч жителів області.
Підпільний та партизанський рух.
Героїчною сторінкою в історії краю в роки війни став рух Опору. У вересні 1941 року колишній секретар Чернівецького райкому партії  Храновський об’єднав 9 антифашистських груп у Проскурові та навколишніх районах в єдину організацію . Третім потужним центром підпільного руху стали північні райони області. Найбільш підпільними організаціями тут були Шепетівська, а також Славутська на чолі з Михайловим. Він продовжував керувати Славутським підпіллям навіть тоді коли геспатівські шпики натрапили на слід організації і над ним нависла смертельна небезпека. В липні 1942 року Михайлов був схоплений і після жахливих катувань повішаний. Розгортався в краї і партизанський рух. У травні 1942 року славутські партизани під керівництвом Одухи здійснили першу велику диверсію: в районі залізничної станції кривин пустили під укіс військовий ешелон з солдатами та офіцерами які направлялися на фронт. Масового характеру набуває партизанський рух після створення у травні 1943 року Кам’янець-Подільського обласного штабу партизанського руху на чолі з Олексенком. В області виникає чотири партизанські з’єднання під командуванням Шитова, Одухи, Скубка та Олексенка.
Партизани області здійснювали в основному диверсійні акції. Їх загони у жовтні-листопаді 1943 року повністю вивели з ладу залізницю Тернопіль-Шепетівка. Ця магістраль не діяла до приходу Червоної Армії. З наближенням до північних районів області військ І Українського фронту за участю партизанів були визволені від фашистів міста Славута, Ізяслав, селище Плужне, Білогір’я та багато інших населених пунктів.
Визволення області.
На початку січня 1944 року війська І Українського фронту під командуванням Ватутіна вступили на територію області . Разом з партизанами краю звільнили Славуту, Плужне, Ізяслав. 11 лютого 1944 року штурмом було взято Шепетівку.
В ранці 4 березня 1994 року війська І Українського фронту під командуванням Жукова знову перейшли у наступ, розпочавши Проскурівсько-Чернівецьку операцію . Радянські війська прорвали оборону противника і здійснили небачений кидок на південь на глибину 350 кілометрів. 25 березня було оточено основні сили групи армій «Південь» під командуванням фельдмаршала Манштейна. В котлі опинилося 21 німецька дивізія, у тому числі 20 танкових. Розлючений Гітлер відсунув Манштейна від командування. Нашим військам фронту залишалось добити оточене німецьке угрупування.  Проте «Сталінграду на Поділлі» не судилось здійснитись. Жуков чекав, що угрупування противника буде пробиватись з оточення на півдні, переходячи через Дністер. Проте новий фельдмаршал Клюге вирішив виводити оточені війська у західному напрямі, пробиваючись через Бучач, Підгайці. На їх шляху виявилась 4-та танкова армія генерала Лелюшенка. Ослаблена в боях, армія утримувала Кам’янець-Подільський і перекривала єдину дорогу з твердим покриттям, яка вела на захід. На армію генерала кинулись оточені німецькі війська. 5 діб вони намагались пробити собі дорогу через Кам’янець-Подільський. Декілька разів розлючені гітлерівці вривались в Оринін, де знаходився штаб армії. Все ж Кам’янець-Подільським оволодіти фашисти не змогли. Залишивши більшу частину важкої техніки, зброї, боєприпасів, німці змушені були поколіно у непролазній багнюці, грунтовими дорогами, пішки пробиватись на захід.
Безжалісними фашистами на Хмельниччині було спалено 28 подільських сіл, зокрема, в Ізяславському районі окупанти спалили 13 сіл, Славутському – 6, Полонському – 5, в Білогірському, Волочиському, Старосинявському, Теофіпільському – по 1 селу. Першим спалили 22 січня 1943 року с. Губельці Славутського р-ну (13 дворів), де загинуло 53 жителі. Найбільше жителів, 247 чол., було спалено в с. Воробіївка Полонського р-ну. 18 липня 1943 року було спалено 164 двори с. Сьомаки Старосинявського р-ну, де згоріло184 жителі.
Загинуло в полум’ях своїх осель 92 жителі с. Караїни Теофіпільського р-ну. Але не дивлячись які втрати їм завдали німці, вони нанесли противнику значних втрат. До 4 квітня 1944 року вся територія області була визволена від фашистських загарбників.
За блакитні небеса Поділля перестало битися від свинцю та металу 29916 сердець воїнів армії – визволительки.
Після чого розпочалась наполеглива праця подолян по відбудові зруйнованого господарства.
Документи свідчать:
Розпорядження Шепетівського гебітскомісарапро розстріл за розповсюдження відозв проти окупантів. 8 листопада 1941 року.
7 листопада невідомими особами були розповсюджені відозви проти німецької держави. Якщо  подібні ворожі німецькій державі дії повторяться, відповідальним буде населення даної місцевості.
При кожному повторені цього буде взято 20 заложників, які через 3 дня будуть розстріляні, коли винуваті не будуть виявлені і передані поліції
Оголошення Шепетівського гебітскомісара про знищення населення  і спалення сіл Вульки (нині Волочиця) і Губельці Славутського району за допомогу партизанам. 25 січня 1943 року.
21 січня 1943 р. в безпосередній близькості від сіл Вульки та Губельці бандити (тобто партизани) вбили німецького офіцера, німецького солдата і одного німця за походженням та тяжко поранили німецького солдата. Протизаходом на це населення сіл Вульки та Губельці на яке падала підозра у бандитизмі розстріляно, а його майно спалено. Дальшим протизаходом був розстріл 80 осіб, які за підтримку бандитів сиділи у в’язниці Шепетівки.
У майбутньому кожний, хто підтримує бандитів притулком, харчами або іншим способом разом зі своєю родиною буде розстріляний та його майно спалено.
Крім цього, кожний, хто без причин ухиляється від роботи та хоч на короткий час знаходиметься поза своїм місцем мешкання буде розглядатись як бандит та до нього будуть застосовані ці самі заходи.
Акт про злочин гітлерівських катів, складений жителями села Білогородка Ізяславського району 27 квітня 1944 року.
«23 лютого цього року до нашого села прибув загін німців. Гітлерівці наказали всім жителям протягом десяти хвилин зібратися в дорогу. Солдати ходили від будинку до будинку і насильно виганяли дорослих і дітей і хворих які не могли рухатися фашистські недолюдки розстрілювали.
Колгоспниця Гринчук заявила, що її восьмирічний син Андрій хворий і вона не може його залишити. Німці на її очах застрілили хлопчика, який лежав у ліжку.
Вчителька В. Мілевська відмовилась залишити свою хвору матір. Фашистські бандити вбили двох дітей Мілевської та стару її матір. Після цього один з гітлерівців з автомата розстріляв і вчительку Мілевську.
Вигнавши жителів за залізничну станцію, німці закрили їх у сараях. Кілька днів ув’язнені залишалися без їжі і води.
Повідомлення Надзвичайної державної комісії про встановлення і розслідуванню злодіянь німецько-фашистських загарбників, вчених в «Гросс-Лазареті» (м. Славута 3 серпня 1944 року).
……У «Гросс-Лазареті» німецькі власті зосереджували 15-18 тисяч тяжко і легко поранених, а також хворих на різні інфекційні та неінфекційні захворювання радянських полонених. На шляху слідування військовополонених катували, морили голодом і вбивали. Машиніст водонапірної башти,… розташованої на території колишнього військового містечка А. І. Данилюк повідомив слідчій комісії, що бачив, як з кожного вагона прибулого ешалону викидало по 20-25 трупів і на залізничному полотні лишалось до 800-900 трупів.
Добовий харчовий раціон радянських військовополонених складався з 250 грамів ерзац-хліба та двох літрів так званої «баланди». Ерзац-хліб випікався з борошна, що надсилався з Німеччини. Його аналіз засвідчив, що «борошно являє собою полову з мізерною домішкою крохмалю 1,7%». Харчування «хлібом» спричиняло голодування, дистрофію,… поширення тяжких кишково-шлункових захворювань, що зазвичай, закінчувався смертю. Так само згубно впливала на організм «баланда», виготовлювана з лузги, гречки та проса, неочищеної та напівгнилої картоплі, всяких покидьків з домішкою землі, уламків скла. Нерідко їжу виготовляли з падла, яке збирали за розпорядженням коменданта на околицях «лазарету».
Радянських військовополонених піддавали катуванням. Одним з видів масових катувань у «лазареті» було ув’язнення хворих та поранених у карцері, що являли собою холодне приміщення з цементною підлогою. Ув’язнені в карцері на кілька днів позбавлялися їжі і багато з них там помирало. Під час медичного огляду 525 визволених з «Гросс-лазарету» Славути радянських військовополонених, встановлено, що у 435 крайній ступінь   виснаження, у 59 – ускладнений перебіг ран, у 31 – нервово-психічний розлад.
Судово-медична експертиза на підставі внутрішнього дослідження 112 і зовнішнього огляду 500 ексгумованих трупів до висновку, що адміністрація і німецькі «лікарі» створили такий режим, за якого була майже  поголовна смертність хворих та поранених.»
З листа Чекарському Григорію з Дунаєвець від дочки Ганни з трудового табору м. Ру4дольшдату 25 жовтня 1943 року.
«Як ми сіли в той проклятий потяг, що він нас завіз так далеко, ми дуже і дуже плакали. А як став рушати потяг, то ми всі так кричали, що не знаю куди було чути той крик. Але цей крик нам нічого не допоміг, а тільки ми по захрипали і від плачу дуже боліла голова.
Їсти нам дають три рази на день. Візьмеш той хліб і не знаєш чи їсти його, чи дивитись на нього. Я їм тепер таку капусту і брукву, що дома навіть би не могла дивитись, а тут мушу їсти.»
Із звіту про діяльність Кам’янець-Подільського підпільного обкому КП (б)У 15 червня 1944 року.
«….Усього чотирма з’єднаннями (Шитова, Одухи, Скубка, Олексенка) проведено 1272 бойових і диверсійних операцій
Знищено:
Залізничних ешелонів – 613;
Паровозів – 539;
Вагонів з живою силою, технікою і боєприпасами – 5443;
Танків – 191;
Літаків – 5;
Автомашин – 638;
Тракторів – 122;
Складів з боєприпасами – 44
Продуктів у німецьких дивізійних складах (у тоннах) – 1600;
Телефонно-телеграфних ліній ( у метрах) – 11600;
Казарм німецьких військ – 3;
Залізничних станцій – 2.
Пошкоджено:
Паровозів – 71;
Вагонів – 707;
Платформ – 115;
Електростанцій – 9.
Втрати противника у живій силі:
Убито німецьких солдатів і офіцерів – 59879;
Поранено – 14792;
Взято в полон – 411.
Оперативне зведення радянського інформбюро про визволення військами І Українського фронту м. Проскурова та інших населених пунктів Кам’янець-Подільської області. 25 березня 1944 року.
«Війська І-го Українського фронту після упертих боїв 25 березня штурмом оволоділи містом і великим залізничним вузлом Проскурів – сильним опорним пунктом оборони німців і. продовжуючи розвивати наступ, з боями зайняли понад 150 інших населених пунктів, в тому числі районні центри Кам’янець-Подільської області – місто і велику залізничну станцію Деражню, місто Сатанів, Городок, Вовковниці, Чемерівці, Оринін.
Наші війська щільно підійшли до міста Кам’янця-Подільського, зав’язали бої на його околицях і вийшли на ріку Дністер на фронті до 80 кілометрів….»



Немає коментарів:

Дописати коментар