Словник вихователя

А

Авторитет батьківський (від лат. auctoritas — влада, сила) — відмітні особливості окремої людини чи групи, завдяки яким вони заслуговують на довіру і можуть мати позитивний вплив на погляди й поведінку інших людей; визнаний вплив батьків на переконання та поведінку дітей, що ґрунтується на глибокій повазі й любові до батьків, довірі до високої значущості їхніх особистих якостей і життєвого досвіду, слів та вчинків. 

Авторитарний стиль виховання – домінуюча психолого-педагогічна ознака виховної діяльності батьків і вихователів, що характеризується формально-функціональним, суб’єктивним підходом до дітей. А.с.в. відображає соціально-психологічні якості особистості батьків, вихователів, їх прагнення безапеляційно підкорити своєму впливові дитину, заглушити виявлені нею ініціативи, применшити значення її особистісних потреб, інтересів, обмежити коло активних учасників виховного процесу, різних форм спілкування з дитиною. 

 Авторитарне виховання – виховання, яке ґрунтується тільки на безумовному визнанні авторитету вихователя й повному підпорядкуванню вихованця його волі. А.в. було характерним для єзуїтських колегіумів і шкіл країн тоталітарного режиму… Сучасна прогресивна педагогіка відкидає принцип авторитаризму у вихованні як такий, що суперечить завданням гуманістичного виховання дітей.

Авторитет батьків  – визнаний вплив батьків на переконання й поведінку дітей, який ґрунтується на глибокій повазі й любові до батьків, довірі до високої значущості їхніх особистих якостей і життєвого досвіду, до їхніх слів і вчинків. А.б. створюється у результаті правильного виховання і здорових стосунків у родині. 

Адаптація (від лат. adaptatio (adapto) — пристосовую) — здатність організму пристосовуватись до різних умов зовнішнього середовища.

Адитивна поведінка – негативний вид поведінки, зумовлений залежністю від різних хибних пристрастей. А.п. спричиняється як хімічними речовинами (наркотичні засоби, їжа), так і емоційними залежностями (комп’ютерні та азартні ігри.

Акселерація (від лат. acceleratio — прискорення) — прискорення фізичного розвитку дітей, зокрема зросту, ваги, більш раннє статеве дозрівання.

Актив (від лат. activus — діяльний, дійовий) — група вихованців, членів конкретного колективу, які усвідомлюють вимоги керівника колективу, допомагають йому в організації життєдіяльності вихованців, виявляють певну ініціативу.

Активність (у навчанні) — характеристика особливостей пізнавальної діяльності особистості, що полягає в усвідомленому використанні нею інтенсивних методів, засобів, форм оволодіння знаннями, вироблення вмінь і навичок.

Альтруїзм – безкорисна діяльність задля блага інших людей, поєднана з прагненням їм допомогти.

Аморальність – способи дії, діяльності, поведінки особи, яка не дотримується моральних норм загальнолюдських моральних цінностей суспільства. А. часто є наслідком духовної, моральної нерозвиненості особистості, її невихованості в сім’ї, суспільстві.

Андрагогіка (від гр. androa — доросла людина і agogge — управління) — галузь педагогіки, що займається проблемами освіти, навчання та виховання дорослих.

Аномальні діти (від гр. anomalia(anomalos)— неправильний) — вихованці, які мають значні відхилення від норм фізичного або психологічного розвитку й потребують виховання та навчання у спеціальних навчально-виховних закладах.

Асертивність  – соціально-психологічна якість, риса характеру, життєва позиція особистості. А. виявляється у своєчасній організації психічних якостей: інтелекту, емоцій, волі. Роль а. значима в середовищі з умовами провокуючими до негативної поведінки, як превентивний фактор у соціалізації індивіда 

Асертивна поведінка – система вчинків, які визначаються контролем над ситуацією і правильним прийняттям рішень на вчинок.

Асоціальна поведінка – дії, не погоджені з нормами поведінки (образа, лайка тощо).

Аскетизм (від гр. asketes — подвижник) — крайній рівень помірності, стриманості, відмова від життєвих матеріальних і духовних благ, добровільне перенесення фізичних мук, труднощів.

Аудіовізуальні засоби навчання (від лат. audire — слухати і visualis — зоровий) — один із засобів освітніх технологій навчання з використанням розроблених аудіовізуальних навчальних матеріалів.

Б

Бал (від фр. balle — м'яч, куля) — результат оцінювання навчальної діяльності учнів в умовно-формальному відображенні та числовому вимірі.

Бесіда дидактична — метод навчання, який передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення вже набутих.

Біхевіоризм  – (від англ. – поведінка) напрям в американській психології 20 ст., що зводить поведінку людей до механічних актів у відповідь на зовнішні подразнення. Основи методики дослідження і терміни б. було перенесено в педагогіку, соціологію, антропологію.

Біхевіористична терапія – набір терапевтичних методик для зміни погано адаптованої чи нездорової поведінки дитини, підлітка, юнака тощо, через застосування принципів оперативного научіння

Бойскаутизм – (від англ. – хлопчик і розвідник) форма організації дітей, заснована Баден-Паулем, яка є за його визначенням „системою виховання через гру, систему, яка є необхідним доповненням школі. Виник на початку ХХ ст. у Англії і був поширений у інших країнах.

 

B

Важковиховувані діти – діти, які важко піддаються виховним впливам і потребують особливої уваги і зусиль педагогів і батьків. Для таких дітей характерними є відхилення в інтелектуальному, моральному розвитку та поведінці. Внаслідок особливостей нервової системи (емоційна нестійкість, імпульсивність, акцентуації характеру та ін.), тимчасових затримок психічного розвитку, суміжних форм інтелектуальної недостатності та ін. вони важко піддаються виховним впливам..

Важковиховуваність – у широкому розумінні – поняття, що пояснює випадки труднощів, з якими стикається педагог під час організації і здійснення виховного процесу. У вузькому розумінні в. використовується для позначення максимально наближеного до норми рівня відхилень у поведінці дитини, яка потребує відповідної уваги й зусиль вихователя для їх подолання.

Види освіти — загальна, політехнічна, професійна. Види розвитку людини — біологічний (фізичний), психічний, соціальний.

Види виховання – родинне, шкільне, за місцем проживання, у  спеціальних закладах (А. Макаренко та ін.). 
Види спілкування — вербальне, мануальне (від лат. manualis— ручний), технічне, матеріальне, біоенергетичне.

Види впливів у вихованні – 1) Індивідуально-специфічний вплив вихователя (батька, учителя тощо). Він полягає в тому, що ці особистості своїми діями передають власні характеристики. 2) Функціонально-рольові впливи вихователя. Його суть пов’язана з тим, що вихователь описує певну особу, показує можливу її поведінку, вчить при різних ситуаціях. 3) Спрямований вплив – вплив, орієнтований на певних дітей, учнів, на їх особистісні якості, вчинки. 4) Не спрямований вплив – вплив не спрямований на певний об’єкт. 5) Прямий вплив – безпосередній прояв своєї позиції і зв’язаних з нею вимог до учня. 6) Опосередкований вплив – вплив, спрямований не безпосередньо на об’єкт, а на оточуюче його середовище

 Види розвитку підростаючої особистості – 1) Моральний розвиток, який включає формування моральних вартостей, знання моральних норм, правил, моральних чуттів тощо;

2) Фізичний розвиток, який включає процес росту організму, становлення фізичних функцій під впливом умов життя і діяльності тощо;

3) Інтелектуальний розвиток, який включає оволодіння відповідним до віку рівнем знань, формування мисленнєвих операцій та інтелектуальних (перцептивних, мненічних, мисленнєвих, імажинативних, мовленнєвих) тощо;

4) Розвиток здатностей до праці, який включає оволодіння загальними і спеціальними трудовими знаннями тощо;

5) Естетичний розвиток, який включає здатність людини сприймати естетичні явища мистецтва тощо;

6) Емоційний розвиток, який включає розвиток здатностей емоційно реагувати на впливи оточуючого середовища, керувати своїми емоційними реакціями тощо (Г. Костюк, Г. Ващенко, С. Чавдаров та ін.).Виклад проблемний—створення вчителем проблемної ситуації, допомога учням у виділенні та "прийнятті" проблемного завдання, використання словесних методів для активізації розумової діяльності учнів, спрямованої на задоволення пізнавальних інтересів.

Вимога — метод педагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Види вимог: вимога-прохання, вимога -довіра, вимога-схвалення, вимога-порада, вимога-натяк, умовна вимога, вимога в ігровому оформленні, вимога-осуд, вимога-недовіра, вимога-погроза. Метод виховання, який педагогічно доцільно застосовувати з самого раннього віку дитини, коли вона повинна навчатися самостійно одягатися, умиватися, прибирати іграшки тощо. З віком дитини в. до неї повинні зростати відповідно з розширенням кола її обов’язків і можливостей.

Виховання – конкретно-історичне явище, яке тісно пов’язане з соціально-економічним, політичним і культурним розвитком суспільства, з етно-соціальним і соціально-психологічними особливостями народу. Його сутність виявляється у прилученні до світу людських цінностей і норм взаємостосунків між людьми. 

– об’єктивне явище суспільного буття. У найбільш широкому значенні – передавання і засвоєння соціального досвіду, забезпечення життєвої наступності між поколіннями… У педагогіці виховання найчастіше розглядається як цілеспрямований вплив психолого-педагогічними засобами на формування особистості, як педагогічний процес 

– свідомо організована суспільна діяльність, яка основана на виховних відносинах між вихователем та вихованцем, метою яких є проявлення передбачених змін в особистості вихованця. 

– цілеспрямоване формування у підростаючих особистостей загальнонаціональних, моральних та інших вартостей, особистих якостей, звичок поведінки і дій у відповідності з вимогами, які ставить суспільство, родина школа тощо.

Виховання авторитарне — освітньо-виховна концепція, що передбачає беззастережне підкорення волі вихователя.

Виховання всебічне — виховання, яке передбачає формування в особистості певних якостей відповідно до вимог розумового, морального, трудового, фізичного й естетичного виховання.

Виховання гармонійне — виховання, яке передбачає, щоб якості складових виховання (розумового, морального, трудового, фізичного, естетичного) доповнювали одна одну, взаємно збагачувалися.

Виховання екологічне (від гр. oikos — дім, середовище і logos — учення) — набуття людиною знань у царині екології та формування в неї моральної відповідальності за збереження природного довкілля і розумного співіснування з ним.

Виховання економічне — виховання, що передбачає вирішення таких завдань: формування економічного мислення, оволодіння економічними знаннями, вміннями та навичками економічних взаємин.

Виховання естетичне — розвиток у людини почуттів прекрасного, формування умінь і навичок творити красу в навколишній дійсності, уміти відрізняти красиве від потворного, жити за законами духовної краси.

Виховання моральне — виховання, що передбачає оволодіння нормами й правилами моральної поведінки, формування почуттів і переконань, умінь та навичок.

Виховання правове — формування у громадян високої правової культури, що передбачає свідоме ставлення особистості до своїх прав і обов'язків, поваги до законів та правил людського співжиття, готовності дотримуватися і сумлінно виконувати визначені вимоги, які виражають волю й інтереси народу.

Виховання фізичне — виховання, що ставить за мету створення оптимальних умов для забезпечення достатнього фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я, оволодіння знаннями про особливості організму людини, фізіологічні процеси, які відбуваються в ньому, набуття санітарно-гігієнічних умінь та навичок догляду за власним тілом, підтримання й розвиток його потенцій.

Виховання національне — історично зумовлена і створена етносом система виховних ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв, спрямованих на доцільну організацію діяльності членів суспільства, в процесі якої відбувається процес оволодіння морально-духовними цінностями народу, забезпечується єднання і спадкоємність поколінь, соборність народу.

Виховання статеве — оволодіння підростаючим поколінням етикою й культурою у сфері взаємин статей, формування у нього потреб керуватися нормами моральності в стосунках між особами протилежної статі.

Виховання здорового способу життя дітей – процес цілеспрямованого, систематичного формування духовного, психічного, фізичного і соціального здоров’я особистості, сприяє позитивній соціалізації дитини, забезпечує попередження відхилень від соціальних, моральних і санітарно-гігієнічних норм життєдіяльності людини.

Виховання і розвиток особистості – індивідуальний розвиток людини – ряд послідовних кількісних і якісних змін, яких зазнає її організм від моменту зародження й до кінця життя, становлення людини як соціальної істоти.

Вихователь – особа, яка займається вихованням дітей, молоді чи дорослих та має до цього формальну кваліфікацію. Це може бути вихователь у яслах, дитячому садку, дитячому будинку, в школі, у виправній колонії чи тюрмі; вихователем також є вчитель. У неформальному значенні вихователями є батьки або опікун

 Виховна допомога – допомога вихователя у виправленні негативних рис чи звичок вихованця, сприяння розвитку особистості.

 Виховне навчання – організація процесу навчання, при якій забезпечується органічний взаємозв’язок між набуттям учнями знань, умінь і навичок, засвоєння досвіду творчої діяльності й формування емоційно-ціннісного ставлення до світу, один до одного, до навчального матеріалу.

 Виховний вплив – вплив з метою досягнення бажаного результату в навчанні і вихованні.

Виховний ідеал – уява про ідеального вихованця і образ ідеальної дитини, яка досягла високого ступеня гармонії у фізичному, моральному, соціальному, інтелектуальному та естетичному розвитку. В.і. тісно пов’язаний із світоглядом, релігією і мораллю. Ідеал особистості як кінцеву мету виховання визначає те суспільство, в якому це виховання здійснюється

Виховний колектив  – згідно з поглядами А. С. Макаренка, в.к. є об’єктом виховання, формується як система, що має свою внутрішню структуру, яка створюється не раптово через самоуправління, а через створення сприятливого психологічного клімату тощо.

Виховний процес  – комплексне поняття, яке означає цілісно визначену діяльність, виховні впливи та процеси самовиховання. Ця діяльність відповідає цілям та зразкам поведінки, визнаної у суспільстві системою виховання цінностей. У цих процесах головну роль відіграє свідома виховна діяльність батьків та вчителів, яка також повинна сприяти самовихованню.

 Вільне виховання – концепція або теорія виховання, яка полягає в ототожненні процесу виховання особистості з пристосуванням вихователя до перебігу природнього та спонтанного її розвитку.

Всебічний розвиток особистості (в.р.о.) – гармонійне поєднання інтелектуальної, духовної і громадянської зрілості людини з фізичною досконалістю. В.р.о. здійснюється через пізнання, фізичне загартовування, розвиток емоційної і чуттєвої сфери, залучення до духовних цінностей і духовного досвіду як української нації, так і усього людства.

 

Г

Гармонійний розвиток – ідеалізоване уявлення про співрозмірний і злагоджений розвиток фізичних і ментальних характеристик і можливостей особи.

– співрозмірний розвиток фізичних і духовних сил людини, чітке й строге поєднання різних сторін і функцій її свідомості, поведінки та діяльності.

Гігієна навчально-виховної роботи — система науково обґрунтованих правил організації навчально-виховного процесу з урахуванням необхідних санітарних вимог.

Гідність національна — етична категорія, що характеризує особистість з погляду розширення поняття духовних цінностей за межі свого "Я" і поєднання особистісних переживань, відчуттів із загальнонаціональними цінностями.

Глобальне виховання – таке виховання, що трактує всіх мешканців Землі як єдину людську спільноту. Визначаючи різноманітність культур та суспільств, г. в. прагне до взаємо пізнання людей різних культур, яке становить основу для розуміння та приязні. 

Готовність батьків до виховання дитини – якості батька і матері, що відображають сукупність знань, умінь та навичок виховання і догляду за дітьми відповідно до їхнього віку, статі, стану здоров’я і потреб розвитку. На стан г.б. впливають конкретні умови, в яких сім’я виконує виховну функцію та складність завдань, які виникають перед батьками (їх новизна чи сукупність).

 Громадянське виховання – виховна діяльність з метою усвідомлення вихованцями механізмів функціонування сучасної держави, прав та обов’язків громадян цієї держави; формування поглядів на світ, громадянських та патріотичних почуттів й підготовка до участі в суспільному житті на засадах демократії, зв’язку з державними органами влади, з правом, економікою та адміністрацією країни.– формування громадянськості як інтегративної якості особистості. Громадянськість дає можливість людині відчувати себе юридично, соціально, морально й політично дієздатною. До основних елементів громадянськості належить моральна й правова культура, яка виражається у почутті власної гідності, внутрішньої свободи особистості, дисциплінованості, в повазі й довірі до інших громадян і до державної влади, здатної виконувати свої обов’язки, в гармонічному поєднанні патріотичних, національних та інтернаціональних почуттів.

Гуманізація виховання — створення оптимальних умов для інтелектуального й соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання природного права особистості на свободу, соціальний захист, розвиток здібностей і вияв індивідуальності, самореалізацію фізичних, психічних і соціальних потенцій, на створення соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів негативних чинників навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доброчинності.

Гуманізація виховання і навчання - реалізація у процесі налагодження стосунків між педагогом і вихованцем принципів світогляду, які ґрунтуються на повазі до людей, турботі про них; спрямованість уваги на задоволення інтересів дитини й розв’язання проблем школяра.  

Гуманізація процесу виховання – передбачає ґрунтовну „переоцінку цінностей”, зокрема відхід від ідеологізації та політизації дитини і перенесення акценту на становлення в ній людяності, на формування її душі

Гуманізм (від лат. humanus — людський, людяний) — прогресивний напрям духовної культури, що звеличує людину як найбільшу цінність у світі, утверджує право людини на земне щастя, захист прав на свободу, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей.

 Гуманістична спрямованість – спрямованість на особистість іншої людини, ствердження словом і ділом вищих духовних цінностей, моральних норм поведінки і стосунків.

 

Д

Дальтон-план — форма організації навчання, що передбачала таку технологію: зміст навчального матеріалу з кожної дисципліни розділявся на частини (блоки), кожен учень у вигляді плану отримував індивідуальне завдання, самостійно працював над його виконанням, звітував про роботу, набираючи певну кількість балів, а потім отримував наступне завдання. При цьому учителю відводилась роль організатора, консультанта. Учнів із класу в клас переводили не після закінчення навчального року, а залежно від рівня оволодіння програмовим матеріалом (З—4 рази на рік).

Дегуманізація – процес спотворення соціальних цінностей, що означає знецінення реального життя людини, приниження прав, можливостей, інтересів особи. Звуження соціальних умов, можливостей, які забезпечують розвиток і вдосконалення особи: ослаблення виховних і правових гарантій нормальної життєдіяльності дитини

Демократизація виховання — принципи організації виховної системи, які передбачають децентралізацію, автономізацію навчально-виховних закладів, забезпечення співпраці вихователів і вихованців, урахування думки колективу й кожної особистості, визначення людини як вищої природної і соціальної цінності, формування вільної творчої особистості.

Демонстрація — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх натуральному вигляді, динаміці.

Державний стандарт освіти — сукупність єдиних норм і вимог до рівня освітньої підготовки у певних навчально-виховних закладах.

Девіантна поведінка — (від лат. deviatio — відхилення) — відхилення від встановлених норм моралі та права.

Девіантна поведінка – відхилення від принципів та норм моралі та права. Частіше термін вживається для негативної оцінки поведінки особистості, схильної до моральних відхилень або такої, що має соціальну патологію. Д.п. окремі вчинки або їх система, які відрізняються від існуючих соціальних поглядів на норму. Д. п. може визначатися як позитивна (обдарованість, активне сповідування здорового способу життя), так і негативна (раннє вживання тютюну, алкоголю, наркотиків, аморальна поведінка тощо).

Девіантна поведінка батьків – система вчинків батьків, що порушує норми моралі або підпадає під статті Кримінального Кодексу і переслідується нормами права.

Дедукція (від лат. deductio — виведення) — перехід від загальних понять про предмет певного виду до окремого, часткового знання.

Дефініція (від лат. definitio — визначення) — коротке логічно вмотивоване визначення, яке розкриває суттєві відмінності або ознаки того чи того поняття.

Дидактика (від гр. didaktikos — навчаю) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти й навчання.

Дискусія (від лат. discussio — розгляд, дослідження) — метод навчання, спрямований на інтенсифікацію та ефективність навчального процесу за рахунок активної діяльності учнів (студентів) у пошуках наукової істини.

Диспозиція особистості  – це фіксована в її соціальному досвіді сприятливість сприймати й оцінювати умови діяльності, власну активність і дії. Д.о. – концепція життя і ціннісні орієнтації, загальна спрямованість особистості, а також узагальнена соціальна установка на типові соціальні об’єкти та ситуації і, нарешті, ситуативні соціальні установки як диспозиції до сприйняття і поводження у певних конкретних умовах, у певному предметному й соціальному середовищі.

Диспут — прийом (щодо методу переконування) формування переконань і свідомої поведінки шляхом суперечки, дискусії у процесі вербального спілкування з членами первинного колективу чи іншої групи.

Дисципліна (від лат. disciplina — учення, виховання, розпорядок) — певний порядок поведінки людей, що забезпечує узгодженість дій у суспільних відносинах, обов'язкове засвоєння й виконання особистістю встановлених правил.

Дитячий будинок  – державний виховний заклад для дітей-сиріт та дітей, батьки яких неспроможні виконувати виховну функцію (позбавлені батьківських прав, тяжкохворі тощо). В д.б. протягом року поступають діти від 3 до 7 років із будинку дитини, сім’ї або притулку.

 Дитячий будинок сімейного типу – окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває у шлюбі, де беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.

Діагностика психолого-педагогічна (від гр. diagnostikos — здатний розпізнавати) — галузь психології та педагогіки, яка розробляє методи виявлення індивідуальних особливостей і перспектив розвитку та виховання особистості.

Довіра у вихованні – ставлення вихователя до дітей, яке ґрунтується на глибокій повазі й щирому переконанні, що кожен вихованець має широкі можливості для розумового виховання.

Догматизм (від гр. dogma — учення, яке приймається за незаперечну істину) — спосіб засвоєння й застосування знань, при якому те чи інше вчення або положення сприймається як закінчена, вічна істина, правило, що застосовується без урахування конкретних умов життя.

Домашнє виховання – один із видів виховання дітей, яке здійснюється в умовах сім’ї до вступу дитини в школу. Характерним для д.в. є домінуючий вплив батьків, бабусі та дідуся, інших членів сім’ї, майже повна відсутність форм суспільного виховання, впливу дитячого колективу (напр., дитячих ясел, дитячого садка), вихователів.

Домашня навчальна робота — форма організації навчання, яка передбачає самостійне виконання учнями (студентами) навчальних завдань у позааудиторний час (безпосередньо вдома, в групах подовженого дня та ін.)

Дошкільне виховання  – виховання дітей віком від одного до семи років у дитячих установах чи родині, спрямовані на фізичний, психологічний і соціальний розвиток особистості.– сімейне й суспільне виховання дітей дошкільного віку. Залежно від початку шкільного навчання в різних країнах д.в. охоплює дітей від трьох до шести –семи років. Метою д.в. є всебічний розвиток дитини, виховання її в дусі дружби і товаришування, любов до праці, поваги до старших.

Духовне виробництво – вироблення свідомості в суспільній формі (тобто у формах релігійних, філософських, політичних, правій, науковій, моральній, художній свідомості), за допомогою якої індивіди інтегруються в соціальну систему.

 

Е

Екологічне виховання – напрям педагогіки, пов’язаний з екологією. Е.в. дітей є цілеспрямованим педагогічним процесом. Результатом е.в. є екологічна культура особистості, яка передбачає становлення усвідомленого формування до природних об’єктів у їх багатоманітності, а також ставлення до себе як частини природи, розуміння цінності життя і здоров’я, їх залежності від стану природного довкілля. 

Економічне виховання – організація впливів на підростаюче покоління з метою збагачення його економічними знаннями, формування у нього економічного мислення, діловитості, зміцнення дисципліни, усвідомлення необхідності і потреби кожної людини трудитися на благо суспільства.

Естетика (від гр. aistesis — відчуття, почуття) — наука про прекрасне та його роль у житті людини, про загальні закони художнього пізнання дійсності, розвитку мистецтва.

Естетика поведінки – риси прекрасного у вчинках і діях людини: в її ставленні до праці й суспільства, в її манерах і вигляді, у формах спілкування з людьми. Визначається інтелектуальним і моральним рівнем людини. Систематичне виховання навичок поведінки, яке відповідає вимогам естетики, сприяє розвитку естетичних потреб, почуттів і понять.

Естетичне виховання – один із складників виховання; у вузькому розумінні е.в. означає формування „естетичної культури” людини, де естетичні та художні цінності використовуються для поглиблення почуттів, пізнання й оцінювання естетичних явищ; у широкому розумінні е.в. („виховання через мистецтво”) відноситься до формування цілісної особистості людини.– складова виховання, спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси.– складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування й виховання естетичних почуттів, смаків, суджень, художніх здібностей особистості, на розвиток її здатності сприймати й перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини

Естетичне виховання в сім’ї – розвиток у дітей любові та інтересу до мистецтва, а також умінь та навичок художньої діяльності (співу, гри на музичних інструментах, художнього читання тощо)… Естетично влаштований побут родини, інтерес до мистецтва позитивно впливають на розвиток естетичних смаків дитини.Етика (від гр. еthiса — звичка, норов) — наука, яка вивчає мораль як форму суспільної свідомості, її сутність, історичний розвиток.

Етос – сукупність спільних цінностей, переконань, мотивів поведінки, що характеризують клас, школу чи ширше об’єднання. 
Етнізація виховання (від гр. ethos — народ) — насичення виховання національним змістом, що спрямований на формування національної свідомості й національної гідності особистості; формування рис національної ментальності; виховання у молоді почуттів соціальної відповідальності за збереження, примноження і життєдіяльність етнічної культури.

Етнопедагогіка — наука, що вивчає особливості розвитку і становлення народної педагогіки.

 Є

Європейське громадянство – приналежність до європейського суспільства, європейської спільноти.

 Єдність слова і діла як моральний принцип – цей принцип втілює вимоги чесності, стійкості у виконанні обов’язку, порядність, вимагає формування в учнів правильних моральних оцінок і самооцінок, судити себе й інших не за словами, а за справами.

                                     Ж

Життя суспільства духовне – відносно самостійна сфера громадського життя, основою якої є специфічні види спеціалізованої духовної діяльності й суспільних відносин, що регулюють духовну діяльність і функціонування суспільної свідомості

 

   З

Завдання виховання — забезпечення всебічного гармонійного розвитку особистості.

Задатки — генетично детерміновані анатомо-фізіологічні особливості мозку та нервової системи, які є індивідуально-природною передумовою процесу розвитку й формування особистості.

Заклади виховні — навчально-виховні установи, які забезпечують освіту й виховання підростаючого покоління.

Заклади позашкільні — дитячі виховні установи, діяльність яких спрямована на забезпечення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття школярами додаткових знань, умінь і навичок, розвиток інтелектуальних потенцій, сприяння майбутньому професійному вибору особистості. До цієї групи закладів належать палаци і будинки дитячої та юнацької творчості, станції юних техніків, натуралістів, спортивні, художні, музичні школи, дитячі бібліотеки, театри, кінотеатри, дитячі залізниці тощо.

Звичка — спосіб поведінки, здійснення якого у певній ситуації набуває для індивіда характеру внутрішніх потреб.

Закономірності виховного процесу — чинники, які відображують необхідне, суттєве, стійке, повторюване, загальне для певної галузі відношення між явищами об'єктивної дійсності.

Закономірності навчання — чинники, які виражають найбільш необхідне, суттєве, істотне, загальне для організації навчання.

Занедбаність педагогічна – стійкі відхилення від норми в моральній свідомості й поведінці чи навчальній діяльності, спричинені недоліками педагогічного впливу. Педагогічно занедбана дитина є психічно нормальною й фізично здоровою, однак не має знань та вмінь, необхідних для нормальної життєдіяльності. Розрізняють поняття з.п. і важковиховуваності. У педагогічно занедбаних дітей спостерігаються затримки розумового розвитку, втрата інтересу до навчання, відставання з окремих навчальних предметів, відчуття дискомфорту в колективі, зниження відповідальності й організованості тощо. З.п. піддається корекції з боку педагогів

Заохочення — метод виховання, що передбачає педагогічний вплив на особистість і виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей та стимулювання до активної діяльності.

Заохочення у вихованні – засіб педагогічного впливу, який використовується у тих випадках, коли дитина вдало виконала важке завдання, провела корисну роботу, здійснила хороший вчинок тощо. 
Засоби виховання — надбання матеріальної та духовної культури (художня і наукова література, музика, театр, радіо, телебачення, витвори мистецтва, навколишня природа та ін.), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, ігри тощо), які використовують у процесі дії того чи того методу.

Засоби навчання — предмети шкільного обладнання, які застосовують у процесі навчально-виховної роботи (книги, зошити, таблиці, лабораторне обладнання, письмове приладдя та ін,).

Здоровий спосіб життя — життєдіяльність людини з урахуванням особливостей і можливостей свого організму, забезпечення соціально-економічних і біологічних умов для його розвитку та збереження.

Зміст освіти — чітко окреслена система знань, умінь та навичок, якими людина оволодіває у певному навчальному закладі.

Знання — ідеальне вираження в знаковій формі об'єктивних властивостей і зв'язків світу природного і людського; результат відображення навколишньої дійсності.

                                                                                  І

Ідеал (від гр. idea — уявлення, ідея) — поняття моральної свідомості і категорія етики, що містить у собі вищі моральні вимоги, можлива реалізація яких особисто дала б змогу їй набути досконалості; образ найбільш цінного і величного в людині.

Ідеал українського виховання – є синтезом загальнолюдського і національного. Він втілений у конкретних історичних постатях та літературних образах. Шляхетні елементи цього ідеалу знаходимо в народній творчості, мистецтві, у християнських засадах життя нації. 
Імідж (від англ. image — образ, зображення) — враження, яке справляє людина на оточуючих, стиль її поведінки, зовнішності, її манери. .

Ілюстрація (від лат. illustratio — освітлюю, пояснюю) — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (світлини, малюнки, схеми тощо).

Імпровізація (від лат. improvisus — непередбачений, раптовий) — діяльність особистості, учителя-вихователя, що здійснюється у процесі педагогічного спілкування без попередньої підготовки, осмислення.

Індивідуальність (від лат. individuum — неподільне) — людина" особистість, яка відрізняється сукупністю рис, якостей, своєрідністю психіки, поведінки та діяльності, що підкреслюють її самобутність, неповторність.

Індукція (від лат. inductio — виведення) — метод дослідження, навчання, пов'язаний із рухом думки від одиничного до загального.

Інструктаж (від лат. instructio — настанова) —' метод навчання, який передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки напередодні залучення до процесу виконання навчальних операцій.

Інтенсифікація навчального процесу (від фр. intensification (intensio) — напруження) — активізація розумових можливостей особистості для досягнення бажаних результатів.

Інтернаціоналізм (від лат. inter — між і natio — народ) — моральне поняття, яким позначають поважне ставлення до інших народів, їхньої історії, культури, мови, прагнення до взаємодопомоги.

Інтерналізація – процес присвоєння (та визнання за власні) поглядів та цінностей, а передусім моральних норм інших осіб або груп; відповідна поведінка стає внутрішньою потребою, а не зовнішнім примусом чи тиском. Присвоєння суспільних норм і цінностей становить основний елемент процесу соціалізації. 
Інфантилізм (від лат. infantilis — дитячий) — затримка в розвитку організму, що виявляється в збереженні у дорослої людини фізичних і психічних рис, властивих дитячому віку.

                                                                                     К

Категорії дидактики (від гр. Kategoria — ствердження, основна й загальна ознака) — загальні поняття, що відображують найбільш суттєві властивості та відношення предметів, явищ об'єктивного світу; розряд, група предметів, явищ, які об'єднані спільністю певних ознак.

Класифікація методів — класифікація, що передбачає групування методів навчання залежно від джерел інформації, логіки мислення, рівня самостійності в процесі пізнання.

Класний керівник — педагог, який здійснює безпосереднє керівництво первинним учнівським колективом.

Клонування (від гр. klon — паросток, пагін) — метод вирощування біологічних організмів з однієї клітини із застосуванням клітинної культури.

Колектив — соціально значуща група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у досягненні означеної мети та мають органи самоврядування.

Компонент навчального плану (шкільний) — перелік навчальних дисциплін, які можуть бути включені до робочого навчального плану за рішенням ради школи (гімназії, ліцею).

Консиліум педагогічний (від лат. consilium — нарада, засідання) — нарада учителів-вихователів та психологів для з'ясування причин різних систематичних відхилень у поведінці вихованця й визначення науково обґрунтованих заходів його перевиховання.

Конспект (від лат. conspectus — огляд) — коротке письмове викладення змісту книги, статті, усного виступу.

Концепції виховання (від лат. conceptio — сукупність, система) — система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, тлумачення педагогічних явищ; основна ідея теорії змісту й організації виховання людини.

Культура (від лат. kultura — виховання, освіта, розвиток) — сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства протягом його історії.

Куратор (від лат. curator, від curare — піклуватися, турбуватися): 1) попечитель, опікун; 2) особа, якій доручено загальний нагляд за якоюсь роботою; 3) людина, яка здійснює нагляд за навчально-виховним процесом у студентській групі.

Л

Лекція (від лат. lectio — читання) — це метод навчання, що передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення вже набутих.

Лідер (від англ. leader — той, який веде, керує) — член колективу, який у важливих ситуаціях здатний здійснювати помітний вплив на поведінку інших членів колективу, виявляти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу, вести його за собою.

Ліцензування (від лат. licentia — право, дозвіл) — процедура визначення спроможності навчального закладу певного типу проводити освітню діяльність, пов'язану із здобуттям вищої освіти та кваліфікації, відповідно до вимог стандартів вищої освіти, а також до державних вимог щодо кадрового, науково-методичного та матеріально-технічного забезпечення.

Ліцензія — спеціальний дозвіл, отриманий від державних органів на різні види діяльності, в тому числі освітню.

Логіка навчального процесу—оптимально ефективний шлях руху пізнавальної діяльності людини від початкового рівня знань, умінь, навичок і розвитку до потрібного рівня знань, умінь, навичок і розвитку. Вона охоплює низку компонентів: усвідомлення і розуміння навчальних завдань; самостійну діяльність, спрямовану на оволодіння знаннями; визначення законів і правил; формування умінь і навичок; застосування знань на практиці; аналіз та оцінювання навчальної діяльності учнів.

Логопедія (від гр. logos — слово і paideia — виховання, навчання) — наука, яка вивчає порушення мовлення і займається корекцією мовленнєвих дефектів.

Людина — біологічна істота типу homo sapiens (людина мисляча), яка характеризується фізіолого-біологічними ознаками: прямою ходою, розвиненими черепною коробкою, передніми кінцівками та ін.

М

Магістр (від лат. magister — начальник, учитель) — академічний ступінь, що присвоюється у вищих навчальних закладах.

Магістратура (від лат. magistratus — сановник, начальник) — керівний орган у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку магістрів.

Майстерність педагогічна — досконале творче виконання учителем-вихователем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня інтелектуального й морально-духовного розвитку.

Менталітет (від нім. Mentalitnet, від лат. mentis — напрям думок, душевний склад, душа, розум, мислення) — світосприймання, світовідчуття, бачення себе у світі, особливості прояву національного характеру, своєрідність вдачі, ставлення до навколишнього світу.

Мета виховання — ідеальне передбачення кінцевих результатів виховання.

Методи виховання (від гр. methodos — спосіб, шлях) способи впливу вихователя на свідомість, волю і поведінку вихованця з метою формування в нього стійких переконань і певних норм поведінки. – сукупність найбільш загальних способів розв’язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки і діяльності, а також їхньої корекції і вдосконалення. М.в. поділяють на методи різнобічного впливу на свідомість, почуття й волю учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад; методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій); методи регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки і діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення).

Методи самовиховання – самоорганізація, самозобов’язання, самозвіт ставлення до свого „Я”, самокритика, ідентифікація, наслідування прикладу, самозаохочення, аутотренінг тощо

Методи сімейного виховання – способи досягнення виховної мети в умовах сім’ї; сукупність прийомів сімейного виховання дитини. Найбільш поширеними м.с.в. у вихованні дитини дошкільного віку є: привчання, вправляння, вимоги, єдність вимог батька й матері, пояснення, навіювання, довіра або недовіра, особистий приклад батьків, покарання, примушування, заохочення та його форми: похвала, схвалення, подяка, вдячність, привітна усмішка, схвальний погляд, нагорода, подарунки тощо.

Методика виховання – педагогічна дисципліна, яка займається організацією виховання в школах та інших виховних закладах. Системною основою для методики виховання є теорія виховання, а джерелом надійної інформації – результати досліджень процесів, умов та потреб виховання в різних типах та різних ступенях шкіл, у різних виховних закладах та молодіжних організаціях.Методи дослідження — способи, прийоми та процедури емпіричного і теоретичного пізнання явищ та процесів педагогічної дійсності.

Методи навчання — упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань.

Міжнародне товариство дослідження проблем соціалізації молоді – створене 1962 р. в Гейдельберзі групою педагогів, психологів і соціологів науково-дослідного товариства для підтримки і проведення досліджень індивідуальної та групової праці учнів у шкільному і позашкільному вихованні. Товариство кожні 2 роки проводить міжнародні конференції.

 Міжнародне товариство наук про виховання – наукове товариство наук, яке, об’єднуючи кількасот педагогів, психологів і соціологів, має завдання підтримувати розвиток педагогічних досліджень. Товариство кожні 4 роки проводить міжнародні педагогічні конгреси.

Мобінг - іноді моббінг (від англ. mob — юрба) — систематичне цькування, психологічний терор, форми зниження авторитета, форма психологічного тиску у вигляді цькування співробітника у колективі, зазвичай з метою його звільнення. Уперше явище описано на початку 80-х рр. XX ст. німецьким фахівцем у галузі індустріальної психології Хайнцом Лейманном після проведених досліджень у скандинавських країнах. Описав мобінг і охарактеризував його як психологічний терор, що включає систематично повторюване вороже й неетичне поводження одного або декількох людей, спрямоване проти іншої людини, в основному однієї. 

Молодіжна субкультура — культура певного покоління молоді, яка вирізняється спільним стилем життя, поведінки, групових норм, цінностей та інтересів.

Моніторинг (від англ. monitoring, від лат. monitor — той, хто наглядає, спостерігає) — 1) спостереження, оцінка і прогноз стану навколишнього середовища у зв'язку з господарською діяльністю людини; 2) збір інформації засобами масової комунікації. 3) спостереження за навчальним і виховним процесами з метою виявлення їх відповідності бажаному результату чи попереднім припущенням.

Мораль (від лат. moralis — моральний, від moris — звичай) — одна з форм суспільної свідомості; система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей.

Моралізування – спосіб виховного впливу на дитину, який характеризується довгими повчальними проповідями суворої моралі, закликами до дітей чи дорослих робити моральні висновки з приводу чогось; довгі й нудні повчання кого-небудь. Прагнення до м. знижує виховні можливості батьків і вихователів у розкритті сутності вчинків тих, кого вони виховують.

Моральна поведінка  – дії людини стосовно суспільства, інших людей та предметів світу, які розглядаються з боку їх регуляції суспільними нормами моральності та права. Проявами м.п. є вчинки, в яких формуються й одночасно виражаються позиції особистості, її моральні переконання.

Моральне виховання  – загал свідомих виховних діянь та власної діяльності вихованця, метою яких є формування психічних позицій, що зумовлюють моральну поведінку особи як соціальної істоти. Сюди належать чутливість на моральні цінності, пов’язані з нею моральні постави та мотивації як чинники, що зумовлюють розвиток особистості з виконанням нею соціальних ролей, а також такі риси характеру, як чемність, справедливість, дійовість (активність), емпатія. Важливу роль у моральному вихованні відіграють моральні переконання, оцінки та ідеали.

– один із найважливіших видів виховання, що полягає у цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, у розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології. М.в. починається в родині, триває у дошкільних закладах, загальноосвітніх школах, пізніше 

– у вузах та інших навчальних закладах. Основними методами м.в. є переконання, привчання, заохочення тощо.– особлива форма багатогранного процесу розвитку людини: свідоме й систематичне культивування у ньому загальнолюдських моральних якостей; організація й освоєння моральних цінностей та етичних знань; формування здатності жити відповідно до норм і принципів моралі для втілення їх у практичній діяльності.

– цілеспрямований процес залучення дітей до моральних цінностей, вироблених людством і прийнятих у суспільстві. Сутність м.в. визначають моральні еталони, за якими живе, діє, розвивається людська спільнота в певних соціальних та історичних умовах. Основними сферами м.в. є гуманні почуття та стосунки, початки патріотизму та інтернаціоналізму, працьовитість, що виражається в індивідуальних та колективних якостях особистості.

Мотиви навчання (від фр. motif, від лат. moveo — рухаю) — внутрішні психічні сили (рушії), які стимулюють пізнавальну діяльність людини. Види мотивів: соціальні, спонукальні, пізнавальні, професійно-ціннісні, меркантильні.

Механізм впливів на учнів у процесі виховання – 1) Переконання (логічний аргументаційний вплив учителя на свідомість учня); 2) навіювання (вплив на свідомість і підсвідомість учня при відсутності повного чи часткового розуміння); 3) вплив на вихованців через несвідоме наслідування слів і дій оточуючих з вагомими емоційними зарядами в умовах безпосереднього контакту з ними

 Музичне виховання – розділ естетичного виховання, який полягає у реалізації різноманітних форм музичної діяльності вихованців, передусім у слуханні музичних творів, їх виконанні та власній музичній творчості відповідно розвитку особистості та участі в музичній вітчизняній та зарубіжній культурі.

Музичне виховання дошкільників – цілеспрямований і систематичний розвиток музичних здібностей дітей, виховання емоційного розуміння музики та морально-етичних почуттів, здатності розуміти та відчувати зміст музичного твору. Естетичний аспект музичного виховання впливає на різнобічний розвиток особистості дитини.

 

Н

Національне виховання – історично зумовлена і створена народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій та звичаїв, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючого покоління, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість й досягається духовна єдність поколінь.

 Національний виховний ідеал  – базується на загальнолюдських цінностях і включає в себе ті риси, які відповідають духовності чи звичаям даного народу. Конкретний зміст н.в.і. залежить від державного устрою, світогляду, релігії та моралі, від рівня розвитку культури, від національних особливостей народу.Навички — застосування знань на практиці, що здійснюється на рівні автоматизованих дій через багаторазові повторення.

Навіювання — різні засоби вербального та невербального емоційного впливу на людину з метою введення її до певного стану або спонукання до певних дій.

Навчання модульне (від лат. modulus — міра) — організація навчального процесу, яка скерована на засвоєння цілісного блоку адаптованої інформації та забезпечує оптимальні умови соціально-особистісного зростання учасників педагогічного процесу.

Навчання проблемне — навчання, яке відрізняється тим, що учитель створює певну пізнавальну ситуацію, допомагає учням виділити проблемне завдання, зрозуміти її і "прийняти"; організовує учнів на самостійне оволодіння новим обсягом знань, необхідним для вирішення завдань; пропонує широкий спектр використання набутих знань на практиці.

Навчання дистанційне — сучасна освітня технологія з використанням засобів передачі навчально-методичної інформації на відстані (телефони, телебачення, комп'ютери, супутниковий зв'язок таін.).

Нове виховання – міжнародний педагогічний рух з відновлення школи та виховання. У країнах Західної Європи він отримав назву нового виховання, в Німеччині – педагогіки реформи, в США – прогресивізму. Представники цього руху оголосили гасла „активної школи” або „школи для дитини”, яка виховує „до життя – через життя”.

 

О

Олігофренопедагогіка (від гр. oligos — малий і phren — розум і педагогіка) — галузь педагогічної науки, яка займається вихованням і навчанням розумово відсталих людей.

Оптимізація процесу навчання (від лат. optimus — найкращий, найзручніший) — процес створення найбільш сприятливих умов (добір методів, засобів навчання, забезпечення санітарно-гігієнічних умов, емоційних чинників тощо) для отримання бажаних результатів без додаткових витрат часу і фізичних зусиль.

Оптимізація процесу виховання – забезпечення цілісного циклу виховного процесу, що включає діагностування рівня вихованості учня й формулювання мети, планування та організацію діяльності, контроль і регулювання діяльності й відносин, аналіз виховних результатів.

Освіта вища — система освіти, що передбачає забезпечення фундаментальної, загальнокультурної, практичної підготовки фахівців, які мають визначати темпи і рівень науково-технічного, економічного та соціально-культурного процесу, формування інтелектуального потенціалу суспільства.

Освіта дошкільна — початковий структурний компонент системи освіти, який забезпечує розвиток і виховання дітей в родині та дошкільних виховних закладах (дитячих яслах, садках).

Освіта позашкільна — складові системи освіти, спрямовані на забезпечення потреб людини у задоволенні інтересів та схильностей, здобуття дітьми додаткових знань, умінь та навичок, розвиток інтелектуальних потенцій.

Освіта політехнічна (від гр. poly — багато і techne — мистецтво, майстерність, вправність) — один із видів освіти, завданнями якого є ознайомлення з різноманітними галузями виробництва, пізнання сутності багатьох технологічних процесів, оволодіння певними вміннями та навичками обслуговування найпростіших технологічних процесів.

Освіта професійна — освіта, спрямована на оволодіння знаннями, вміннями і навичками, необхідними для виконання завдань професійної діяльності.

Освіта професійно-технічна — освіта, яка забезпечує здобуття громадянами певної професії відповідно до їх покликання, інтересів та здібностей, соціальну підготовку до участі у продуктивній праці.

Освіта середня загальна — провідна складова системи освіти, що забезпечує освіту і виховання дітей б—18 років, підготовку їх до отримання професійної освіти та трудової діяльності.

Освіта-медіа — напрям у педагогіці, що передбачає вивчення школярами (студентами) закономірностей масових комунікацій (преси, телебачення, радіо, кіно таін.).

Освіченість — міра пізнавальної активності індивіда, яка проявляється у рівні набутих знань, що можуть бути використані у практичній діяльності.

Особистість — соціально-психологічне поняття; людина, яка характеризується з соціально-психологічного погляду насамперед рівнем розвитку психіки, здатністю до засвоєння соціального досвіду, можливістю спілкуватися з іншими людьми.

Особистість (о.) – цілісність соціальних властивостей людини, продукт суспільного розвитку і залучення індивіда до системи соціальних відносин за допомогою активної предметної діяльності і спілкування. Індивід стає о. у процесі освоєння соціальних функцій і розвитку самосвідомості, тобто після усвідомлення своєї самототожності й неповторності як суб’єкта діяльності й індивідуальності, але саме як члена соціуму.

  Особистісно зорієнтоване виховання – це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети. Освітньо-кваліфікаційна характеристика — сукупність основних вимог до професійних якостей, знань та умінь фахівця, необхідних для успішного виконання ним професійних функцій.

Ортодокс (від гр. orthodoxos — правовірний) — людина, яка неухильно дотримується певного вчення, доктрини, системи поглядів.

П

Пам'ять — здатність організму зберігати й відтворювати інформацію про зовнішній світ та про свій внутрішній стан для подальшого її використання у процесі життєдіяльності.

Парадигма (від гр. paradeigma — приклад, взірець) —- визнання наукових досягнень, які впродовж певного часу надають співтовариству моделі постановки проблеми та їх вирішення.

Патріотизм  – любов до Батьківщини, відданість їй, готовність служити її інтересам, йти на самопожертву. П. виявляється в практичній діяльності, спрямованій на всебічний розвиток своєї країни, захист її інтересів… Виховання п. у дітей в сім’ї розпочинається з виховання у них любові до рідної мови, культури народу та його традицій, поваги до сімейних реліквій, пов’язаних із трудовими і бойовими сторонами життя предків, близьких родичів, земляків.

Педагогіка (від гр. paidec — діти; ano — веду) — наука про навчання, освіту та виховання людей відповідно до потреб соціально-економічного розвитку суспільства.

Педагогіка вальдорфська — сукупність методів і прийомів виховання та навчання, які ґрунтуються на антропософській (антропософія — релігійно-містичне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину) інтерпретації розвитку людини як цілісної взаємодії тілесних, душевних і духовних чинників.

Педагогіка народна — галузь емпіричних педагогічних знань і народного досвіду, які відображують погляди на систему, напрями, форми, засоби виховання і навчання підростаючого покоління.

Педагогічний вплив – вплив педагога на свідомість, волю, емоції вихованців, на організацію їхнього життя та діяльність в інтересах формування в них необхідних якостей і забезпечення успішного досягнення поставлених цілей.

Педагогічний процес (навчально-виховний процес) – цілеспрямована, свідомо організована, динамічна взаємодія вихователів і вихованців, у процесі якої розв’язуються суспільно необхідні завдання освіти і гармонійного виховання.  

Педагогічний такт – вміння вихователя відповідно поводитися з вихованцями, що підвищує авторитет вихователя та збільшує його вплив на молодь.– 1) почуття міри в застосуванні засобів педагогічного впливу на учнів; 2) творче вміння обирати в кожному конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (за допомогою слова, вчинків, тону, поглядів, жестів, міміки тощо), які оберігають честь і гідність учнівського колективу, кожного учня.

Педологія (від гр. pais — дитина і logos — вчення) — наука про дитину, особливості її анатомо-фізіологічного, психічного та соціального розвитку.

Педоцентризм (від гр. pais (pados) — дитя, лат. centrum — центр)—один із напрямів педагогіки, який стверджує, що зміст, організація і методи навчання визначаються безпосередніми інтересами та проблемами дітей.

Перевиховання — система виховних впливів педагога на вихованця з метою гальмування негативних проявів у поведінці й утвердження позитивних якостей у діяльності. 

 – виправлення відхилень, вад, негативних наслідків, допущених у вихованні людської особистості. Провідним механізмом п. вважається переконання дією, тобто через залучення вихованця до активної, значущої для нього й водночас суспільно корисної діяльності, в процесі якої відбувається переоцінка цінностей, формування адекватної соціальної спрямованості й відповідних соціально прийнятих зразків поведінки.– діяльність, яка полягає у зміні вже сформованих мотивів, інтересів, поглядів, переконань і установок; інколи це процес перебудови особистості в цілому.

Переконання — раціональна моральна основа діяльності особистості, яка дає змогу їй здійснювати певний вчинок свідомо; основна моральна настанова, яка визначає мету й напрям вчинків людини, тверда впевненість у чомусь, заснована на певній ідеї, світогляді.

Переконування  – метод виховання, що передбачає доведення істинності якихось положень, переконання в необхідності виконання тих чи інших дій, формування певних моральних і духовних якостей, розвиток потреби в самопізнанні й самовихованні. Основними засобами методу п. є: розуміння, довіра, співчуття, застереження, критика, обговорення, бесіда, розповідь, роз’яснення, вправляння, навіювання, показ прикладу тощо. 
Перспектива — мета, "завтрашня радість" (A.C. Макаренко), що виступає стимулом у діяльності колективу та окремих його членів.

Підручник — навчальна книга, в якій розкривається зміст навчального матеріалу з певної дисципліни відповідно до вимог чинної програми.

Підхід до виховання комплексний — підхід до виховання, що передбачає єдність мети, завдань і засобів її досягнення через діяльність різних соціальних інститутів (сім'ї, навчально-виховних закладів, засобів масової інформації).

План навчальний — нормативний документ, у якому визначено для кожного типу загальноосвітніх навчально-виховних закладів перелік навчальних предметів, порядок їх вивчення за роками, кількість годин на тиждень, відведених для їх вивчення, графік навчального процесу.

Позакласна виховна робота — заходи виховного характеру, які здійснюються в загальноосвітніх навчально-виховних закладах під керівництвом учителів-вихователів.

Позаурочна навчальна робота — різні види самостійної навчальної роботи учнів у рамках системи навчання і виховання (домашня навчальна робота, екскурсії, гурткова робота та ін.).

Посібник навчальний — навчальна книга, в якій розкрито зміст навчального матеріалу, що не завжди відповідає вимогам чинної програми, а виходить за її межі, визначено додаткові завдання, спрямовані на розширення пізнавальних інтересів учнів, розвиток їхньої самостійної пізнавальної діяльності.

Покарання  – педагогічний метод корекції поведінки з метою її виправлення. П., зазвичай, є наслідком поганих вчинків, недотримання вимог, порушення правил тощо… Щоб п. було дієвим методом виховання, воно не повинно шкодити психічному і фізичному здоров’ю дітей, викликати в них страх, принижувати дитячу гідність, позбавляти дитину батьківської любові.

Покарання моральне –метод виховання, який передбачає застосування певної моральної кари (зауваження, засудження, догана, позбавлення уваги та ін.). За умов доцільного застосування, п.м. дають позитивні результати.Похвала – позитивна оцінка чогось, когось, поведінки або діяльності взагалі… П. є ефективним моральним заохоченням, стимулом до діяльності. Розрізняють п. об’єктивну, авансовану й удавану (нещиру). 

Превентивне виховання – широкий спектр узгоджених, соціально-виховних теорій і практик з метою підвищення ефективності інтелектуального, емоційного, психічного і фізичного розвитку дітей і молоді у запобіганні асоціальної поведінки і шкідливих звичок, пов’язаних із вживанням наркотиків, токсичних речовин, алкоголю, палінням цигарок і його наслідками для здоров’я, профілактикою ВІЛ/СНІДу.

Привчання — організація планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з елементами примусу, обов'язковості з метою формування стійких звичок у поведінці. Це – метод виховання, що базується на повторюваності дій або вчинків з метою їх кращого засвоєння та формування стійких звичок.

Прийом виховання — складова методу, що визначає шлях реалізації його вимог.

Прийом навчання — складова методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію його вимог.

Приклад — метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціального успадкування, один із методів виховання, ефективність якого забезпечується прагненням і віковими особливостями дітей дошкільного віку наслідувати найближчих дорослих.

Принципи виховання (від лат. ргіnсірium — основа, начало) — вихідні положення, які є фундаментом змісту, форм, методів, засобів і прийомів виховного процесу; вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання й визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики та організації. П.в. – система вимог, що охоплює всі сторони процесу виховання й відображає результати узагальненого досвіду виховної практики. Загальні п.в.: суспільна спрямованість; виховання особистості в діяльності та спілкуванні; стимулювання внутрішньої активності особистості; гуманізм у поєднанні з високою вимогливістю; оптимістичне прогнозування; опора на позитивні якості учнів; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; виховання в колективі; єдність і погодженість вимог, зусиль і дій школи, родини й громадськості.

Принципи освіти (від лат. ргіnсірium — основа, начало) — вихідні положення, покладені в основу діяльності всієї системи освіти України та її структурних підрозділів.

Принципи управління — вихідні положення, які визначають основні напрями, форми, засоби та методи управління загальноосвітніми навчально-виховними закладами.

Природне виховання – педагогічна теорія, яка вбачає мету виховання лише в тому, щоб стежити за природним розвитком дитини. Поняття „природне виховання” запровадив у широкий педагогічний вжиток Ж.-Ж. Руссо.
 Прогностика педагогічна (від гр. prognostike — мистецтво робити прогноз) — галузь наукових знань, що розглядає принципи, закономірності та методи прогнозування щодо об'єктів, які вивчає педагогіка.

Програма навчальна — нормативний документ, в якому подано характеристику змісту навчального матеріалу із визначенням розділів, тем, орієнтовної кількості годин на їх вивчення.

Програма „Перші кроки” МВФ – є програмою всебічного розвитку дітей віком від народження до десяти років, котра побудована на засадах демократизації і гуманізації навчання й виховання… Ґрунтується на кращих європейських та американських традиціях ранньої освіти дітей, містить досягнення вітчизняної педагогіки, а також враховує національні й культурні традиції та особливості України.

 Процес виховання – цілісний процес, у якому органічно поєднані змістовна й процесуальна сторони. Змістовна сторона п.в. характеризує сукупність виховних цілей, процесуальна – характеризує самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя та учня, що містить організацію і функціонування системи виховної діяльності й самовиховання учнів, спрямованої на реалізацію виховних цілей і формування позитивного досвіду самовдосконалення учнів.

Професіограма — опис вимог, соціально-психологічних і фізичних особистісних якостей, які висуває певна професія.  
Професія (від лат. professio — офіційно зазначене заняття) — вид трудової діяльності, що потребує певних знань і трудових навичок та є джерелом існування, життєдіяльності.

Психотехніка — напрям у психології, що розроблює питання застосування знань про психічну діяльність людини у процесі вирішення практичних завдань виховання особистості людини.

Психологія виховання – один із розділів педагогічної психології, який вивчає закономірності розумового, морального та естетичного формування й розвитку особистості.

 

Р

Рада загальноосвітнього навчально-виховного закладу — об'єднання працівників загальноосвітнього закладу, учнів, батьків і громадськості, яка діє у період між загальними зборами (конференцією) для вирішення соціально-організаційних й економічних питань життєдіяльності загальноосвітнього навчально-виховного закладу.

Рада педагогічна — об'єднання педагогів навчально-виховного закладу з метою розгляду питань організації та вдосконалення навчально-виховного процесу.

Рейтинг (від англ. rating — оцінка, клас, розряд) — індивідуальний числовий показник у системі освіти, оцінка успіхів, досягнень, знань у конкретний момент окремої особистості у певній галузі, дисципліні, що дає змогу визначити рівень таких досягнень або якість знань щодо інших осіб.

Ретардація (від лат. retardatio — затримка, уповільнення) — відставання дітей у розвитку.

Реферат (від лат. refeire — доповідати, повідомляти) — коротке викладення змісту прочитаної книги, наукової роботи, повідомлення за результатами дослідженої наукової проблеми.

Рівні освіти — поступовість отримання загальноосвітньої та професійної підготовки через проходження певних етапів: початкова освіта, базова загальна освіта, повна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта.

Розвиток фізичний — ріст біологічного організму в результаті поділу клітин.

Родина  – заснована на шлюбі або кровній спорідненості мала група, члени якої пов’язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою; відіграє важливу роль у вихованні підростаючого покоління, передаючи дітям соціальний досвід. Р. є першим мікросоціальним середовищем, в якому визначаються соціальний статус дитини, її права й обов’язки, встановлюються зв’язки з родичами.

Розвиток особистості – процес формування особистості як соціальної істоти в результаті її соціалізації і виховання.

Розумове виховання  – важлива складова частина всебічного розвитку особистості, підготовки її до життя і праці. Р.в. передбачає розвиток мислення й пізнавальних здібностей людини. Основними факторами, що визначають ефективність р.в., є науковість і різноманітність засвоюваних знань, застосування такої методики навчання, яка забезпечує активність і самостійність пізнавальної діяльності, стимулювання інтересів, створює позитивний мікроклімат навчання.– формування позитивної мотивації і ставлення до навчання як продукту людського розуму через розумову працю та прищеплення вихованцям потреби розвитку власного інтелекту.

Рушійна сила розвитку — результат суперечностей між біологічними, фізичними і психічними потребами та наявним рівнем фізичного, психічного й соціального розвитку особистості.

Рушійна сила виховного процесу — результат суперечностей між соціально-психічними і фізіологічними потребами та наявним рівнем вихованості особистості.

Рушійна сила навчального процесу — результат суперечностей між пізнавальними і практичними завданнями, з одного боку, а з другого — наявним рівнем знань, умінь і навичок, з іншого.


 

С

Самовиховання — систематизована і цілеспрямована діяльність особистості, спрямована на формування й удосконалення її позитивних якостей та подолання негативних; систематична й свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в собі бажаних фізичних розумових, моральних, естетичних якостей, позитивних рис волі й характеру, усунення негативних звичок. Результат с. перевіряється практикою життя.– усвідомлювана діяльність людини, спрямована на самовдосконалення, вироблення власних позитивних якостей, звичок, переборення особистісних вад. С. стає можливим, коли особистість набуває здатності аналізувати свої дії, вчинки, усвідомлювати їхню мотивацію, ставити перед собою та узгоджувати суспільно значущі цілі з особистісно значущими.

Самоконтроль – один із проявів усвідомленої регуляції людиною власної поведінки та діяльності з метою забезпечення відповідності їх результатів поставленим цілям, пред’явленим вимогам, правилам, зразкам. Важливу роль у процесах самоконтролю особистості відіграють її оцінка та самооцінка.
 Самореалізація – прагнення людини до якомога повнішого виявлення і вияву своїх можливостей, нахилів, здібностей, якостей особистості, як одне з виражень соціальних потреб людини. Успішна с. передбачає наявність сприятливих соціально-історичних умов розвитку особистості в тому чи іншому суспільному середовищі. Початком процесу с. є перші етапи соціалізації індивіда.– процес змін у розвитку, який полягає у внутрішньому удосконаленні особистості (у протилежність до процесів деградації), прагнення до конструювання власної особистості через обрані зразки. С. ґрунтується на духовних і моральних цінностях та проекті власної особистості. У праці самореалізація людини проявляється через професійне становлення, основою якого є почуття професійної гідності.
 Сенсорне виховання – складова частина розумового й фізичного виховання дитини, спрямована на розвиток діяльності її органів відчуття і сприймання.
 Середовище – цілісність екологічних, економічних, політичних, культурно-освітніх та інституційних процесів у їх взаємозв’язках і залежностях. У цьому розумінні середовище є простором, у якому суспільство реалізує різні форми діяльності, створюючи тим самим умови для задоволення матеріальних та духовних потреб.
 Синтез — метод, який передбачає мисленнєве або практичне поєднання виділених аналізом елементів чи властивостей предмета, явища в одне ціле.

Система освіти — сукупність закладів освіти, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.

Система виховання – сукупність інституцій та взаємопов’язаних між собою осіб, які реалізують спільні цілі виховної діяльності. Функціонування системи виховання полягає в реалізації планів виховної роботи над формуванням мотивів, почуттів, переконань, постав, рис характеру та способів поведінки підростаючого покоління, відповідно до цілей виховання та в отриманні сподіваних результатів. Поняття системи виховання відноситься до цілісності інтегрованої діяльності школи та її співпраці з іншими виховними закладами та інституціями.
 Скаутизм (від англ. scout — розвідник) — одна із систем позашкільного виховання, що є основою діяльності дитячих і юнацьких скаутських організацій. Виник на початку XX ст. Скаутські організації для хлопчиків (бойскаутів) і для дівчаток (герлскаутів) діють окремо; одна з найпоширених форм дитячого та юнацького руху, в основі якого лежить спеціально розроблена система виховання, яка дістала назву „скаутинг”… Головна мета скаутського руху – виховати в підростаючого покоління відданість своїй країні.

Сім'я — соціально-психологічне об'єднання близьких родичів (батьків, дітей, бабусь, дідусів), які живуть спільно і забезпечують біологічні, соціальні й економічні умови для продовження роду.

Сімейне виховання – виховання в сімейному колі, яке є першою школою виховання для більшості людей. Велике значення мають такі чинники, як ставлення та поведінка батьків, емоційна атмосфера та культура сімейного життя, участь у виконанні домашньої праці, співпраця сім’ї зі школою тощо.

– одна з форм виховання дітей, що поєднує цілеспрямовані педагогічні дії батьків з повсякденним впливом сімейного побуту. Головне завдання с.в. 

– підготовка дітей до життя в наявних соціальних умовах, набуття ними знань, умінь, навичок, необхідних для нормального формування особистості в умовах родини.Смаки естетичні — стійке, емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що має вибірковий, суб'єктивний характер.

Совість — категорія етики, що характеризує здатність людини здійснювати контроль за власною діяльністю, давати об'єктивну оцінку своїм діям.

Соціалізація – 1) двосторонній процес, що включає в себе, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду шляхом входження в соціальне середовище, систему соціальних зв’язків індивідом через його активну діяльність, активне включення в соціальне середовище; 2) загальні діяння зі сторони суспільства, зокрема сім’ї, школи та соціального середовища, спрямовані на перетворення індивіда в суспільну істоту, надання їй такої системи цінностей і досягнення такого розвитку особистості, яке сприяло б формуванню повноцінного члена суспільства; 3) загальні зміни, що відбуваються в індивіда під впливом суспільних діянь і сприяють поступовому становленню повноцінного члена суспільства.

– залучення людини до соціального довкілля, шляхом його прийняття і перетворення на власний життєвий світ, відповідно до своїх вимог і можливостей, індивідуальних рис, здобутків і соціального досвіду в найширшому його розумінні. С. відбувається через наслідування, навіювання, передачу досвіду і набуття різноманітних вражень у життєвих ситуаціях. Соціальна адаптація  – вид взаємодії особистості або соціальної групи із соціальним середовищем, у ході якого узгоджуються вимоги і очікування його учасників. Найважливіший компонент с.а. – узгодження самооцінок і домагань суб’єкта з його можливостями і з реальністю соціального середовища, що містить як реальний рівень, так і потенційні тенденції розвитку середовища й суб’єкта організмів до умов існування і звикання до них.– пристосування індивіда до умов соціального оточення, наприклад, школи, закладу праці та ін. Результатом с.а. є стан рівноваги між особистісними потребами та вимогами соціального оточення. Чинники, які регулюють правильний перебіг с.а., – це: соціалізація чи соціумізація (усуспільнення) індивіда, формування вразливості на потреби інших людей та добробут суспільства, а також інтелігентність та знання власних можливостей. Завдяки с.а. людина стає пристосованішою до здорового способу життя, яке приносить задоволення та має суспільну цінність.
Соціальна поведінка – нормативно схвалений зразок поведінки, очікуваний від кожного, відповідно до виконуваної соціальної ролі.

 Соціальне виховання, суспільне виховання  – підготовка молодих поколінь до ефективної участі в суспільному житті, виконання обов’язків громадянина і працівника. С.в. є частиною соціумізації як процесу рівноправного входження в соціум.  

Соціальне середовище – відносно сталий склад осіб, груп або інших зібрань як прояв активності людини. Серед різних складових с.с. особливо важливими вважаються: 1) розміщення колективів, які зумовлені різнорідністю міжособових контактів; 2) рівень освіченості осіб та груп, пов’язаних з даним індивідом, зокрема батьків; 3) професійна структура осіб, груп та колективів як чинник, який впливає на економічну та культурну сторону життя.

Соціологія виховання – соціологічна дисципліна, предметом якої є виховання як суспільний процес, роль соціальних інститутів (родини, системи освіти, засобів масової інформації та ін.), а також соціального макро- і мікро середовища в цьому процесі.

Соціотерапія – різноманітна інтенсивна діяльність, спрямована на модифікацію рис та поведінки окремих осіб, використання впливу груп та соціального середовища, інколи спеціально створених для цієї мети. До соціотерапії відносяться різні форми групової терапії, зокрема соціограма.

Спадковість — здатність біологічних організмів передавати своєму потомству певні задатки.

Спеціальність — необхідна для суспільства обмежена галузь застосування фізичних і духовних сил людини, що дає їй можливість отримати необхідні засоби для життя; комплекс набутих людиною знань і практичних навичок для заняття певним видом діяльності.

Спілкування педагогічне — система органічної соціально-психологічної дії вчителя-вихователя і вихованця у всіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямована на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості.

Спостереження — метод навчання, який передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному й виробничому середовищі без втручання ззовні у ці явища і процеси.

Справи колективні і творчі — форма позакласних виховних заходів, у підготовці та проведенні яких беруть участь усі члени дитячого колективу, причому кожен учень має змогу виявити і розвинути свої творчі інтереси та можливості.

Стадійність розвитку колективу — вираження внутрішньої діалектики його становлення, в основу якої покладено рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу.

Статеве виховання – ознайомлення дітей і молоді з темою „відтворення”. Недоліки наявних схем с.в. пов’язані з акцентуванням суто фізіологічних аспектів й ігноруванням важливості високих моральних почуттів і емоцій (ніжності, кохання, вдячності та ін.), а також згадки про досягнення нейромолекулярної біології щодо природи емоційних станів і поведінки людини.

– формування свідомості дитини відповідно з її належністю до певної статі, забезпечення умов для нормального психосексуального розвитку особистості. Засвоєння суспільно усталених норм поведінки здійснюється завдяки характеру спілкування дитини в колі сім’ї, змісту гри, занять та навчання, орієнтованих на успішне виконання статевих ролей – хлопчика, юнака, сина, нареченого, батька, чоловіка і т.д. (для жіночої статі відповідно).

Стиль авторитарний (від фр. autoritaire — владний, лат. auc-toritas — влада, вплив) — стиль спілкування, що ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості.

Стиль демократичний (від гр. demokratia — влада народу, народовладдя) — врахування думки й волі колективу в організації життєдіяльності вихованців.

Стиль ліберальний (від лат. liberalis — вільний) — безпринципне байдуже ставлення до негативних дій вихованців, потурання учням.

Стратегія виховання – чітка визначеність щодо майбутнього дитини та прагнення до її реалізації… С.в., як правило, визначається цілепокладанням.
 Структура процесу уміння — низка взаємопов'язаних і взаємозумовлених компонентів: сприймання (безпосереднє, опосередковане), розуміння (усвідомлення, осмислення, осяяння), запам'ятовування, узагальнення і систематизація, застосовування, дієва практика як поштовх до пізнання і критерій істинності здобутих знань.

Структура процесу виховання — логічно взаємопов'язані компоненти, які забезпечують процес формування особистості: оволодіння правилами та нормами поведінки, формування почуттів і переконань, вироблення вмінь і звичок у поведінці, практична діяльність у соціальному середовищі.

Сурдопедагогіка (від лат. surdus — глухий і педагогіка) — галузь педагогіки (зокрема дефектології), що займається проблемами розвитку, навчання та виховання дітей з вадами слуху.

  Т

Такт педагогічний (від лат. tactus — дотик, відчуття) — почуття міри, відчуття конкретного стану вихованця, що підказує вихователю найделікатніший спосіб поведінки у спілкуванні з учнями в різних сферах діяльності; вміння обирати найбільш доцільний підхід до особистості в системі виховних взаємин з нею.

Талант (від гр. talanton — вагомість, міра) — сукупність здібностей, які дають змогу отримувати продукт діяльності, що відрізняється новизною, високою досконалістю і суспільною значущістю.

Теорія виховання  – одна з основних педагогічних наук, яка займається проблемами цілей, змісту, методів та організації виховного процесу. Понятійна та епістомологічна сторона т.в. пов’язана із соціальною психологією та соціологією виховання, змістовна – переважно із етикою (моральне і соціальне виховання), естетикою (естетичне виховання) та біологією (фізичне виховання).
 Тести (від англ. test — випробування, дослідження) — система формалізованих завдань для виявлення рівня підготовленості учнів (студентів), оволодіння цими знаннями, уміннями, навичками.

Техніка педагогічна (від гр. technike — вправний, досвідчений) — сукупність раціональних засобів та особливостей поведінки вчителя-вихователя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети вихователя і конкретних об'єктивних та суб'єктивних передумов (уміння в галузі культури мовлення; володіння своїм тілом, мімікою, пантомімою, жестами; вміння одягатися, стежити за своєю зовнішністю; дотримання темпу і ритму роботи; уміння спілкуватися; володіння психотехнікою).

Тип навчання — спосіб і особливості організації мисленнєвої діяльності людини. В історії шкільництва виділились такі типи навчання: догматичний, пояснювально-ілюстративний, проблемний.

Тип навчання догматичний — тип, який характеризується такими особливостями: учитель повідомляє учням певний обсяг знань у готовому вигляді без пояснення; учні заучують їх без усвідомлення та розуміння і майже дослівно відтворюють завчене.

Тип навчання пояснювально-ілюстративний — такий тип, який полягає в тому, що вчитель повідомляє учням певний обсяг знань, пояснює сутність явищ, процесів, законів, правил тощо, використовуючи при цьому ілюстративний матеріал; учні мають свідомо засвоїти пропоновану частку знань і відтворити на рівні глибокого розуміння; уміти застосувати знання на практиці.

Тифлопедагогіка (від гр. typhlos — сліпий і педагогіка) — галузь педагогіки (зокрема дефектології) про особливості виховання й навчання дітей з вадами зору.
Толерантність  – позиція або поведінка, що полягає у визнанні прав інших людей, відмінних до власних переконань, постав та поведінки; т. розумова означає повагу до чужих поглядів; т. моральна – стосується поведінки та стилю життя.

Трудове виховання – система виховних впливів, яка передбачає залучення дітей і молоді для їхнього загального розвитку до трудової діяльності. Т.в. притаманне всім історичним формаціям і є найстарішою формою виховання… У сучасній українській школі т.в. здійснюється багатьма шляхами: у процесі вивчення загальноосвітніх предметів гуманітарного й природничо-математичних циклів, на уроках трудового навчання, у процесі самообслуговування, у позакласній і позашкільній роботі, в родині.

– передбачає позитивне ставлення дітей до власної посильної праці та до роботи дорослих, стимулювання потреби працювати, створення основ і мотивів працьовитості, прищеплення трудових умінь та навичок у доступних видах праці, розвиток морально-вольових якостей особистості.

 

У

Уміння — здатність людини свідомо виконувати певну дію на основі знань, готовність застосувати знання у практичній діяльності на засадах свідомості.

Умовляння — один із прийомів методу переконування, спрямований на попередження навмисних дій вихованця з метою їх гальмування, враховуючи індивідуальні особливості його соціально-психічного розвитку.

Умови самовиховання – 1) Наявність достатнього рівня розвитку особистості, її самосвідомості. 2) Усвідомлення особистістю потреби самовиховання. 3) Самокритичне ставлення до свого „я”. 4) Наявність переживання, породженого усвідомленням своїх негативних якостей та ін.

Умови сімейного виховання (у.с.в.) – складові способу життя сім’ї, в якій зростає дитина… У цілому у.с.в. дитини пов’язані з рівнем суспільного життя і з філософією суспільства. Всі у.с.в. можна звести до родинно-національних умов, виразником яких є сімейна атмосфера з родинною трансформацією духовно-культурного досвіду нації; соціально-побутових умов, які слугують тлом виховної діяльності сім’ї; психолого-педагогічних умов, що визначають сукупний рівень виховних можливостей сім’ї.

Урок — форма організації навчання, за якою вчитель проводить заняття у класній кімнаті з постійним складом учнів, що мають приблизно однаковий рівень фізичного і розумового розвитку, за усталеним розкладом і регламентом.

Успадкування біологічне — процес отримання наступними поколіннями від біологічних батьків через генно-хромосомну структуру певних задатків.

Успадкування соціальне — процес засвоєння дитиною соціально-психологічного досвіду батьків та оточення (мови, звичок, особливостей поведінки, морально-етичних якостей та ін.).

Учитель — фахівець, який має спеціальну підготовку і здійснює навчання та виховання підростаючого покоління.

 

Ф

Фактори виховання (від лат. Factor — той, що робить) — об'єктивні та суб'єктивні чинники, які впливають на визначення змісту, напрямів, засобів, методів, форм виховання.

Фетиш (від фр. fetiche — амулет, чаклунство): 1) неживий предмет, який, на думку віруючих, наділений надприродною магічною силою і слугує об'єктом релігійного поклоніння; 2) предмет сліпого поклоніння.

Формалізм у вихованні  – визначається перевагою у педагогічній роботі форми над змістом. Ф. у в. виявляється в педантичному дотриманні правил, ритуалів, навіть у тих випадках, коли життєва ситуація робить їх безглуздими.

Форми виховання – діляться за змістом (фізичне, розумове, трудове), за ставленням вихователів (авторитарне, демократичне), за об’єктами виховання (моральне, естетичне, правове, економічне, екологічне тощо).Форми навчання (від лат. forma — зовнішність, устрій) — чітко виражена в часі й просторі організація навчальної діяльності учнів, пов'язана з діяльністю вчителя:

• белл-ланкастерська — форма організації навчання, яка полягає в тому, що один учитель керував навчальною діяльністю великої групи учнів (200—250 осіб), залучаючи до цієї роботи старших учнів (моніторів); учитель спочатку навчав моніторів, а потім вони в малих групах навчали своїх товаришів ("взаємне навчання");
• бригадно-лабораторна — форма організації навчання, яка полягає в тому, що клас ділиться на бригади (по 5—9 осіб), на чолі яких стоять обрані бригадири; навчальні завдання дають на бригаду, яка має працювати над їх виконанням; успіхи навчальної праці визначають за якістю звіту бригадира;
• групова — навчання вчителем групи учнів, які перебувають на різних рівнях вікового й розумового розвитку без дотримання розкладу та регламенту;
• індивідуальна — навчання вчителем лише одного учня. Форми роботи класного керівника — індивідуальна, групова, фронтальна, словесна, практична, наочна.

Формування (від лат. formo — утворюю) — становлення людини як особистості, яке відбувається в результаті розвитку та виховання і має певні ознаки завершеності.

Функції класного керівника — забезпечувати умови для всебічного гармонійного розвитку школярів, координувати діяльність усіх вихователів щодо здійснення національного виховання, вивчати індивідуальні особливості учнів класу, організовувати первинний дитячий колектив, турбуватися про зміцнення та збереження здоров'я школярів, формувати навички старанності та дисциплінованості школярів, організовувати позакласну виховну роботу, проводити роботу з батьками, домагатись єдності вимог до вихованців, вести документацію класу.

Функції колективу — організаторська, стимулювальна, виховна.

Функції навчання (від лат. functio — виконання, звершення) — функції, які передбачають виконання освітньої, виховної та розвивальної дій.

Функції педагогіки (від лат. functio — виконання, звершення) — чітко окреслені напрями й види діяльності, пов'язані із завданнями всебічного гармонійного розвитку особистості.

Функції сім'ї — біологічна (репродуктивна), соціальна, економічна.

Функція (від лат. ї functio — виконання, звершення) — спосіб діяння речі або елемента системи, спрямований на досягнення певного ефекту. Функція сім'ї спрямована на вирішення біологічних (репродуктивних), соціальних та економічних завдань у системі продовження роду.

Фуркація (від лат. furcatus — роздільний) — побудова навчальних планів у старших класах загальноосвітніх навчально-виховних закладів за певними профілями — гуманітарним, фізико-математичним, природничим та ін. — з наданням переваги тій чи тій групі навчальних дисциплін.

Фізичне виховання  – складова частина загального виховання; соціально-педагогічний процес, спрямований на зміцнення здоров’я й загартовування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та умінь. Ф.в. здійснюється в єдності з розумовим, моральним, трудовим та естетичним вихованням.

– цілеспрямований процес охорони життя, зміцнення здоров’я дитини, своєчасний і повноцінний розвиток її організму, оптимізація його функціонування; розвиток потреби у фізичній досконалості, зокрема, вправності, сміливості, сили волі, долання труднощів, відчуття відповідальності та підтримки товаришів; формування у дітей свідомого ставлення до свого здоров’я.  

Функціональне виховання – акцент у вихованні на формування життєво важливих рис.

                                    Х

Художнє виховання (х.в.) – виховання через мистецтво з метою розвитку та поглиблення естетичних почуттів та смаку, розвиток творчої активності вихованців у галузі образотворчого мистецтва, зокрема живопису, графіки та скульптури.

– складова естетичного виховання; формування засобами мистецтва естетичного сприйняття, розвиток художньо-творчих здібностей людини в різноманітних галузях мистецтва, потреби вносити в життя прекрасне. Метою х.в. є розвиток інтересу до мистецтва, формування в людини вміння сприймати, розуміти та оцінювати твори мистецтва, естетичної свідомості (смаків, поглядів, потреб) тощо.

– цілеспрямований процес розвитку творчої особистості, здатної сприймати, почувати, цінувати прекрасне і створювати художні образи. Х.в. передбачає збагачення чуттєвого досвіду, емоційної сфери особистості, пізнання прекрасного в людях, у предметній дійсності, природі, мистецтві.

                                                                             Ц

Цінності моральні загальнолюдські — набуті попередніми поколіннями незалежно від расової, національної чи релігійної приналежності морально-духовні надбання, які визначають основу поведінки й життєдіяльності окремої людини або певних спільнот.

Цінності моральні національні — історично зумовлені й створені певним етносом погляди, переконання, ідеали, традиції, звичаї, обряди, практичні дії, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях, але відбивають певні національні прояви, своєрідність у поведінці та слугують основою соціальної діяльності людей окремої етнічної групи.

Цілеспрямоване виховання – обмірковані педагогічні впливи.

Цілі виховання  – бажані та очікувані зміни, які під впливом використання відповідних методів, засобів та умов формуються у вихованців у вигляді поглядів, постав, навичок та інших рис особистості. Ц.в. одночасно охоплюють зміни пізнавально-інструментальної сфери (пов’язані із пізнанням світу) та мотиваційно-емоційної сфери (формування становлення до світу та людей, переконань, системи цінностей та сенсу й цілей життя).

 

Ч

Честь — категорія етики, що характеризує особистість з позиції готовності відстояти, підтримати гідність, репутацію — свою особисту чи колективу, — членом якого вона є.

Ш

Школа авторська — навчально-виховний заклад, діяльність якого ґрунтується на провідній психолого-педагогічній концепції, розробленій окремим авторським колективом.

Школа малокомплектна — школа без паралельних класів з малим контингентом учнів.

Школознавство — галузь педагогіки, яка займається дослідженням завдань, змісту і методів управління шкільною справою, системою управління та організації діяльності загальноосвітніх навчально-виховних закладів.