У процесі суспільного розвитку дві
"посади" є найважливішими: "посади" батька й матері та
учителя-вихователя. Адже людина — це мірило всіх речей. Український письменник-філософ
Г.С. Сковорода наголошував: благо батьків народити і навчити дитину.
Мати і батько народжують дитину, виконуючи основну
функцію в суспільстві — продовження роду людського. "Прославимо
жінку-матір, — писав М. Горький, — чия любов не знає перепон, чиїми грудьми
вигодуваний увесь світ! Усе прекрасне в людині — від проміння сонця і від
молока Матері, — от що насичує любов'ю до життя! Без сонця не квітнуть квіти,
без кохання немає щастя, без жінки немає кохання, без Матері — немає ні поета,
ні героя".
Учитель-вихователь продовжує справу батьків у
напрямі духовного, інтелектуального розвитку та становлення особистості. Без
праці вчителів зупинився б розвиток суспільства. В.О. Сухомлинський,
звертаючись до молодшого покоління вчителів, писав: "У наших руках
найбільша з усіх цінностей світу — Людина. Ми творимо Людину, як скульптор
творив свою статую з безформного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої
брили лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього
зайвого".
