вівторок, 10 червня 2014 р.

Учитель і суспільство



Яке місце в суспільстві займає учитель-вихователь?
У процесі суспільного розвитку дві "посади" є найважливішими: "посади" батька й матері та учителя-вихователя. Адже людина — це мірило всіх речей. Український письменник-філософ Г.С. Сковорода наголошував: благо батьків народити і навчити дитину.
Мати і батько народжують дитину, виконуючи основну функцію в суспільстві — продовження роду людського. "Прославимо жінку-матір, — писав М. Горький, — чия любов не знає перепон, чиїми грудьми вигодуваний увесь світ! Усе прекрасне в людині — від проміння сонця і від молока Матері, — от що насичує любов'ю до життя! Без сонця не квітнуть квіти, без кохання немає щастя, без жінки немає кохання, без Матері — немає ні поета, ні героя".
Учитель-вихователь продовжує справу батьків у напрямі духовного, інтелектуального розвитку та становлення особистості. Без праці вчителів зупинився б розвиток суспільства. В.О. Сухомлинський, звертаючись до молодшого покоління вчителів, писав: "У наших руках найбільша з усіх цінностей світу — Людина. Ми творимо Людину, як скульптор творив свою статую з безформного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які потрібно добути, очистити від усього зайвого".
Які функції учителя-вихователя в суспільстві?
Залежно від потреб суспільно-економічного розвитку України учитель-вихователь має виконувати такі основні функції:
1) виховну — передбачає здійснення цілеспрямованого впливу на особистість з метою створення оптимальних умов для її всебічного гармонійного розвитку;
2) навчальну, яка виявляється в організації учнів з метою оволодіння знаннями, уміннями та навичками, забезпечення умов для інтелектуального розвитку особистості, оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності;
3) організаторську — полягає в необхідності організації дитячих колективів на пізнавальну і суспільну діяльність;
4) оберігаючу — учитель має бути хранителем і транслятором загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей, оберігати підростаюче покоління від руйнівних впливів деструктивних сил, розумно будувати гуманістичну систему виховання;
5) інформаційну — передбачає поширення педагогічних знань серед батьків, працівників соціальної і виробничої сфер.
Які психолого-педагогічні якості вчителя-вихователя визначають його професіоналізм?
Провідними психолого-педагогічними якостями вчителя-вихователя :
1) любов до дітей;
2) почуття національної гідності;
8) чесність, совісність, справедливість, об'єктивність; 4) витримка, стриманість, терпеливість; 5)організаторські здібності, вміння працювати з дитячим колективом;
6) всебічна розвиненість, ерудованість;
7) принциповість і вимогливість;
8) оптимізм, любов до життя;
9) чуйність, емпатійність, гуманне ставлення до людей;
10) творчий склад мислення;
11) тактовність.
Якими педагогічними вміннями має володіти вчитель-вихователь?
У процесі становлення професійності, компетентності, майстерності вчитель-вихователь повинен оволодіти такими педагогічними вміннями:
1) конструктивними;
2) комунікативними;
3) організаторськими;
4) дидактичними;
5) перцептивними (від лат. Perceptio - сприймання, пізнання; чуттєве сприйняття, розуміння й оцінювання людьми соціальних об'єктів — інших людей, самих себе, груп тощо);
6) сугестивними (від лат. Suggestio — навіюю);
7) пізнавальними;
8) прикладними;
9) уміннями в галузі педагогічної техніки. Педагогічна техніка — це сукупність раціональних умінь та особливостей поведінки вчителя-вихователя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів навчально-виховної роботи з окремим вихованцем або дитячим колективом. Учитель має володіти в рамках педагогічної техніки такими вміннями: одягатися з урахуванням індивідуальних особливостей і професійних потреб; володіти своїм психічним станом; володіти своїм тілом; володіти культурою професійного мовлення; володіти жестами та мімікою; ходити, стояти, сидіти; володіти уміннями психотехніки, що означає готовність застосовувати у виховній роботі знання з психології.
У чому сутність педагогічної майстерності вчителя-вихователя і які компоненти її становлення?
Педагогічна майстерність — це досконале, творче виконання вчителем професійних функцій на рівні мистецтва, результатом чого є створення оптимальних соціально-психологічних умов для становлення особистості вихованця, забезпечення високого рівня інтелектуального розвитку, виховання кращих моральних якостей, духовного збагачення вихованців. Педагогіка потребує від учителя здійснення професійної діяльності на рівні майстерності, оскільки виховує найцінніше у світі — Людину. З цього приводу К.Д. Ушинський писав: "Усяка практична діяльність, що прагне задовольнити вищі моральні і взагалі духовні потреби людини, тобто ті потреби, які належать виключно людині і становлять виключно риси її природи, — це все мистецтво. У цьому розумінні педагогіка буде, звичайно, вищим із мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини і людства — їхнє прагнення до вдосконалення у самій природі: не до вираження довершеності на полотні або в мармурі, а до вдосконалення самої природи людини — її душі і тіла, а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина"1.
Педагогічна майстерність — не дарована природою якість. Майстерності можна і треба вчитися. "Мистецтво вихователя не є якимось особливим мистецтвом, що вимагає таланту, — зауважував A.C. Макаренко, — але це спеціальність, якої треба навчитися, як треба навчити лікаря його майстерності, як треба навчити музиканта".

Немає коментарів:

Дописати коментар