Компетентність – це здатність
приймати рішення й нести відповідальність за їх реалізацію у різних галузях
людської діяльності. Поняття компетентності передбачає сукупність фізичних та
інтелектуальних якостей людини і властивостей, необхідних людині для
самостійного й ефективного виходу з різних життєвих ситуацій, щоб створити
кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими. Отже, компетентність означає
наявність знань про різні аспекти життя людини, навичок творчого володіння
інтелектуальним і фізичним інструментарієм, здатності взаємодіяти з іншими
людьми в різних ситуаціях, враховуючи конфліктні; характеризує повноту,
достатність та адекватність здійснюваних дій, що базуються на наявності великих
знань та відповідного практичного досвіду. Під компетентністю сьогодні
розуміється інтегрована характеристика якостей особистості людини і рівня її
підготовки до виконання діяльності у певній галузі діяльності.
Компетентність включає когнітивний,
емоційно-вольовий, комунікативний компоненти. Тому, розглядаючи компетентність,
важливо враховувати не тільки те, що знає людина і якими методами вона
користується, але і те, що рухає її діями, які погляди вона поділяє, як вона
реагує на різні ситуації, причому все це розглядається не окремо, а в цілому.
Крім цього компетентність - це ситуативна категорія, тому що виражається в
готовності до здійснення якої-небудь діяльності в конкретних життєвих
ситуаціях. Зовнішня дійсність структурується відповідно до внутрішньої, а
внутрішня, у свою чергу, відтворює вплив навколишнього середовища.
Прояв
компетентності можна оцінити тільки на основі сформованої в людини сукупності
умінь та її поведінкових реакцій. Аналіз зазначених положень дає змогу висловити
думку про те, що некомпетентність може служити критерієм девіантного розвитку
людини. Розвиток будь-якого суспільства залежить від того, як воно розуміє
мету, завдання і зміст освіти, які напрями розвитку вважає пріоритетними.
Система освіти XXI ст. відповідно до вимог сучасного світу потребує докорінного
переосмислення, практичної реалізації базових принципів компетентності за
концепцією ЮНЕСКО, – навчитися пізнавати, навчитися працювати, навчитися жити.
В процесі формування життєвої компетентності дуже важливим є молодший шкільний
вік. Саме він є перехідною ланкою особистості від позиції дошкільника до нової
„соціальної позиції” (Л.І. Божович) – який вже має коло важливих обов‘язків і
прав, а також займає нове положення в суспільстві. Самостійність,
організованість, керування власною поведінкою та здатність до прийняття рішень
є суттєвою складовою особистості молодшого школяра, яка зумовлює характер її
соціальної активності, здатності до вироблення нових стратегій життєдіяльності,
початкових елементів адаптації до стрімких соціально-економічних змін у
суспільстві. Саме тому цей вік є дуже важливим для формування життєвої
компетентності.
Аналіз останніх досліджень і
публікацій свідчить, що життєва компетентність - поняття не нове. Певний
інтерес становить розгляд проблем ключової компетентності з позицій
культурно-історичної теорії вищих психічних функцій Л.С.Виготського. За цією
теорією, інтелектуальний розвиток індивіда відбувається завдяки оволодінню ним
значеннями слів і візуальною символікою, а також процесуально-діяльнісним
підходом (С.Л.Рубінштейн, А.В.Брушлинський, Л.А.Венгер), в якому ключовим
поняттям є „мислення-здатність", тобто сутністю інтелектуального виховання
має бути формування в індивіда здатності розуміти й генерувати нові думки. Досить
новим є поняття рефлексивної компетентності, яке визначається в дослідженнях
О.А.Поліщук.
Слід відзначити, що вступ до
школи - переломний момент у житті дитини, що змінює в цілому ієрархію її
домагань. Молодший шкільний вік характеризується радикальною зміною місця
дитини в системі суспільних стосунків, а, отже, новою соціальною ситуацією
розвитку. Зміст цієї ситуації визначають взаємини дитини з учителем, який стає
для неї „послом суспільства". Під його впливом дитина активно й
усвідомлено оволодіває соціальними нормами, проте лише їх зовнішніми формами.
Проникнути у сутність справжніх стосунків між людьми вона ще не здатна.
Компетентність передбачає
відповідний віком можливостям та індивідуальній історії життя дитини рівень
розвитку особистісних механізмів, зокрема таких, як наслідування,
ідентифікація, імітація, емпатії, рефлексія, образ „Я", совість.
Вагомим чинником
формування життєвої компетентності є діяльність учіння. За умови конструювання
цієї діяльності інтенсивно формується теоретичне мислення, що відтворює зміст
різноманітних форм суспільної свідомості, вихованості дитини. Психологічні та
виховні аспекти усвідомлення учнями суспільного і особистісного змісту
навчання, значимості оволодіння загальноосвітніми знаннями, становлення
ієрархії інтересів і потреб школярів досліджені М.І.Алексєєвою, Л.І.Божович,
М.Ф.Добриніним, О.Є.Лебедєвим, О.М.Леонтьєвим.
Коли молодші школярі під
керівництвом і за допомогою вчителя аналізують навчальний матеріал, виділяють у
ньому загальне відношення, а потім його конкретні прояви, в них формується
поняття як принцип орієнтації у розмаїтті цього матеріалу. Це шлях теоретичного
ставлення до дійсності та необхідних для цього здібностей. До останніх,
передусім, належать рефлексія - усвідомлення дитиною способів власних
навчальних дій, та внутрішні дії. Найголовніше в рефлексії в навчальній
діяльності — це рефлексія на самого себе, відстеження нових досягнень і змін,
що пройшли.
В.Г.Алексєєва відзначає, що
ціннісна орієнтація впливає на всі сфери людської психіки: від пізнавальної
діяльності до мотивації кожного вчинку індивіду.
Відомо, що життєва компетентність
- це знання, вміння, життєвий досвід особистості, її життєтворчі здатності,
необхідні для розв'язання життєвих завдань і продуктивного здійснення життя як
індивідуального життєвого проекту.
Життєва компетентність передбачає свідоме і
несвідоме ставлення до виконання особистістю її життєвих і соціальних ролей,
вона пов'язана з самовдосконаленням людини. Саме з’ясуванням цих орієнтацій ми
і зайнялися в процесі наступного етапу нашого дослідження. Загалом коротко
проаналізовані компоненти життєвої компетентності в своїй сукупності
віддзеркалюють сутність самого поняття. Природно, що їх формування у реальному
навчально-виховному процесі з молодшими школярами має свої суперечності,
складнощі, засоби, зв’язки. Проміжні результати свідчать, що за умови
достатньої сформованості різноманітних інтересів, знань, вмінь, життєвого
досвіду особистості, мотивів на успішність у молодшому шкільному віці дозволяє
долучатися з інтересом до навчання, праці та моделювати наслідки власної
майбутньої життєтворчості.
Враховуючи, що час і вік вносить
свої корективи у формування різноманітних особистих цінностей, інтересів, виокремлено 6 блоків спрямованості інтересів учнів початкових класів за різними
напрямками навчання та виховання, під впливом яких, інтенсивно
формуються такі важливі риси характеру, як цілеспрямованість, акуратність,
любов до праці, до інших людей. Розроблена оригінальна методика „Квадрат
інтересів особистості молодшого шкільного віку”, яка проходить апробацію.
Узагальнюючи все вищезазначене,
можна зробити висновок, що вчителю початкових класів важливо зосередити зусилля
на:
- оволодінні учнями мистецтвом
жити, технологіями життєвого успіху, вмінням жити і контактувати з батьками,
рідними, вчителями, однолітками та іншими;
- розвитку вміння управляти
собою, ставити мету, визначати сенс життя, вміння попереджувати і розв'язувати
життєві конфлікти;
- стимулюванні процесу духовного
самовдосконалення, самовиховання; потреби допомагати іншим людям, оволодіння
механізмами саморегуляції.
Окреслені теоретичні положення
можуть стати конструктом для розроблення концепції розвитку компетентності
молодших школярів в умовах дванадцятирічної середньої школи.
Критерії комунікативної компетентності вперше були сформульовані Т.
Гордоном. Він визначив її як уміння вийти з будь-якої ситуації, не загубивши
внутрішньої волі і водночас не давши втратити її партнерові по спілкуванню.
Таким чином, критерієм компетентності є партнерська позиція в спілкуванні або
"на рівних" (на відміну від "прибудови зверху" або
"прибудови знизу"). У працях Ю.Ємельянова, Л.Петровської та ін. під
комунікативною компетентністю розуміється "здатність установлювати і
підтримувати необхідні контакти з людьми. До складу компетентності включають
певну сукупність знань і вмінь, що забезпечують ефективне протікання комунікативного
процесу"
Л.Столяренко пропонує аналогічну характеристику: "Комунікативна
компетентність - здатність встановлювати й підтримувати необхідні контакти з
іншими людьми. Для ефективної комунікації характерним є досягнення партнерами
взаєморозуміння, краще усвідомлення ситуації і предмета спілкування.
Комунікативна компетентність розглядається як система внутрішніх ресурсів,
необхідних для побудови ефективної комунікації у певному колі ситуацій
міжособистісної взаємодії".
Характерною рисою девіантних підлітків є
недостатня сформованість у них навичок спілкування, а саме замкнутість;
нездатність одержувати інформацію в спілкуванні; нездатність використовувати
зворотний зв'язок, тобто наявність труднощів при формулюванні запитання для
одержання додаткової інформації; нездатність звернутися по допомогу і прийняти
її; нездатність брати участь у спільній діяльності з іншими дітьми при
виконанні спільного завдання.Такі характерні риси являють собою критерії наявності
відхилень у комунікативній сфері або критерії девіантності.
Когнітивна компетентність дає змогу визначити, що є істина, а що-неправда.
Удосконалення когнітивної компетентності сприяє, з одного боку, пізнавальній
активності суб’єкта діяльності в пошуках життєвої „істини”, а з іншого, –
використанню розуму як засобу аналізу проблемної ситуації, обставин,
самоаналізу, власної позиції, можливості і здатності позитивного вирішення
проблеми.
На основі осмислення проблеми відбувається спочатку схвалення в почуттях, а
потім здійснюється моральний вибір, вольове рішення – прийняття моральних
цінностей, моральних вимог як керівництво поведінкою та діяльністю.
Когнітивна компетентність визначає
здатність людини розуміти саму себе, т.б. усвідомлення власних бажань, цілей та
можливостей їх досягнення, нормативів поведінки у суспільстві та завдань, які
ставляться перед нею.
Критеріями наявності відхилень у когнітивній сфері підлітка можна вважати:
ситуативний інтерес до інших людей; відсутність розуміння мотивів поведінки та
емоційного стану іншої людини; нестійка самооцінка; ситуативне самосприйняття;
підвищений рівень тривожності; нездатність передбачати наслідки власних дій;
нездатність до логічного узагальнення; нездатність розуміти логіку розвитку
ситуації взаємодії, значення поведінки інших людей; нездатність розуміти
невербальні реакції іншої людини; нездатність мислити абстрактними категоріями.
Компетентність в емоційно – вольовій сфері несе в собі домінуюче
психологічне навантаження у формуванні моралі підлітка, бо в цьому відбувається
ставлення особистості до моральних вимог і норм. Вона є також джерелом
мотиваційної збуджувальної функції моральної спрямованості особистості,
відкриває для неї ставлення до себе як цінності і до іншого як до самого себе,
відкриває цінності переживання, обрії спілкування і почуттів.
„Людина, духовно дефективна з дитинства, може виробити в себе навіть
особливий душевний уклад, який при неуважному спостереженні може бути прийнятий
за „характер”, і особливі погляди, що помилково приймаються за „переконання”. Насправді
вона, безпринципна й безхарактерна, залишається завжди рабом своїх дурних
пристрастей, полоненою вироблених душевних механізмів, які тримають її і
всесильні в її житті, позбавлені духовних вимірів і складають криву її
потворної поведінки. Вона не опирається їм, але спритно насолоджується їхньою
грою, примушуючи наївних людей приймати її злу одержимість за волю, її
інстинктивну хитрість за розум, поривання її злих пристрастей за почуття”.
Воля- це здатність людини діяти у напрямі свідомо поставленої мети, долаючи при
цьому внутрішні перешкоди (тобто свої безпосередні потяги та устремління,
тільки докладаючи вольових зусиль, індивід віддає перевагу мотивам, спрямованим
на досягнення своєї мети, а якщо вольові зусилля не докладаються, то гору беруть
безпосередні потяги і цей процес відбувається імпульсивно та ситуативно.
Критеріями несформованості емоційно – вольової компетентності можуть бути: емоційна несталість; не впевненість у власних силах;
тривожність та неадекватне сприйняття дійсності; не здатність контролювати свою
поведінку та емоції; погана стресостійкість; висока емоційна напруженість; не
здатність адаптуватися до обставин, що змінюються; не спроможність до емпатії.
Література:
1. Життєва компетентність особистості / За ред. Л.В. Сохань, І.Г. Сохань,
Г.М. Несен. – К.: - Богдана,2003. – 520 с.
2. М'ясоїд
П.А. Загальна психологія. – К.: Вища шк., 2000. – 479 с.
3. Растянников А.В., Степаньев С.Ю., Ушаков Д.В. Рефлексивное развитие
компетентностей в совместном творчестве. – М, 2002.
4. Сохань Л., Сохань И. Время Нового Мира и человек. – К., 2001. – 131 с.
5. Павлютенков Є.М Орієнтуватися на життєву компетентність людини. Школа
життєтворчості особистості: Науково-методичний збірник / Ред.кол. В.М.Доній
(голова), Г.М.Несен (заст.голови), І.Г.Єрмаков (наук.ред.) та ін. – К.: ІСДО,
1995.– 480с.
6. Манушин Э.А. // Педагогика. – 1996. – №1.С. 125)
7. Зинкевич-Евстигнеева Т., Пестовская И., Пискунов А. Рождение личности. //
Школьный психолог. – №4, 2000
г., / – 175 с.
8. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості та детермінанти його побудови //
Мистецтво життєтворчості особистості: У 2 ч. Ч.1. Теорія і технологія
життєтворчості: Наук.-метод. Посібник. – К, 1997. – С, 206-227.
9. Титаренко Т.М. Життєвий світ особистості: структурно-генетичний підхід:
Автореф. дис . д-ра психол. наук. – К.,1 994.
10. 6. Ильин И.А. Путь к очевидности. – М.:Республика, 1993.
11. Психологический словарь. / Под.ред. В.П.Зинченко, Б.Г.Мещерякова. – М.,
1996
Немає коментарів:
Дописати коментар