Особливості сучасного національно-патріотичного виховання

План:

1.      Методичний аспект

2.    Ознайомлення з нормативно – правовими документами.

3.    Що говорить Омелян Вишневський.

4.    Що говорить В. Лутовінов.

5.    Що говорить К. Ушинський.

6.    Удосконалення педагогічної майстерності.

Методичний аспект

Сьогодні Україна проживає один із найсуворіших періодів становлення та розвитку. Відбувається випробовування народу на стійкість, мужність, порядність. Саме в такі періоди загартовується сила і дух нації, викристалізовуються її цінності, торується нелегкий шлях до суверенності. На жаль, людина не народжується з почуттям самоусвідомлення себе громадянином і патріотом власної держави. Вона повинна пройти складний шлях розвитку, набути досвіду, стати носієм ціннісних пріоритетів. На думку К. Ушинського, найбільшою вартістю людської душі є почуття національного, а ще він стверджував, що  «в душі людини риса національності корениться глибше за всі інші».

Школа – це відтворення суспільних та освітніх змін,  унікальний соціальний інститут, через який проходить абсолютно кожен, тому складно недооцінити її роль у процесі національно-патріотичного виховання підростаючого покоління. За сучасних умов національне виховання дітей і молоді набуло гостроти і особливої актуальності. Свідченням цього є низка нормативно-правових документів:

• Проект Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді (травень 2015 р.)
• Указ Президента України від 13.11.2014 № 872 "Про День Гідності та Свободи";
• Указ Президента України від 13.11.2014 № 871 "Про День Соборності України";
• Указ Президента України від 14.10.2014 № 806 "Про День захисника України";
• Указ Президента України від 24.09.2014 № 744 "Про невідкладні заходи щодо захисту України та зміцнення її обороноздатності";
• Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затверджена Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212;
• Концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді, схвалена Указом Президента України від 25 жовтня 2002 року № 948;
• Постанова Кабінету Міністрів України від 28.01.2009 № 41 "Про затвердження Державної цільової соціальної програми "Молодь України" на 2009 – 2015 роки";
• Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08.09.2009 № 1494 "Про затвердження Плану заходів щодо підвищення рівня патріотичного виховання учнівської та студентської молоді шляхом проведення на постійній основі тематичних екскурсій з відвідуванням об’єктів культурної спадщини";
• Доручення Кабінету Міністрів України від 05.05.2009 № 22966/1/1-09 та План організації виконання положень Указу Президента України від 27.04.2009 № 272 "Про проведення Всеукраїнської молодіжної акції «Пам’ятати. Відродити. Зберегти";
• Концепція національно-патріотичного виховання молоді, затверджена наказом Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Міністерства освіти і науки України, Міністерства оборони України, Міністерства культури і туризму України від 27.10.2009 № 3754/981/538/49;
• наказ Міністерства освіти і науки України від 27.10.2014 № 1232 "Про затвердження плану заходів щодо посилення національно-патріотичного виховання дітей та учнівської молоді";
• наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 31.10.2011 № 1243"Про Основні орієнтири виховання учнів 1-11 класів загальноосвітніх навчальних закладів України";
• наказ Міністерства освіти і науки України від 07.09.2000 № 439 "Про затвердження Рекомендацій щодо порядку використання державної символіки в навчальних закладах України";
• лист Міністерства освіти і науки України від 13.08.2014 № 1/9-412 "Про проведення Уроків мужності";
• лист Міністерства освіти і науки України від 25.07.2014 № 1/9-376 "Методичні рекомендації з питань організації виховної роботи у навчальних закладах у 2014/2015 навчальному році";
• лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 09.08.2012  № 1/9-557 "Про методичні рекомендації з громадянської освіти та виховання у навчальних закладах у 2012/2013 навчальному році";
• лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 27.07.12  № 1/9-530 "Щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи".
• Проект Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді (травень 2015 р.).

 Опрацювавши їх, розуміємо, що основні завдання освіти на шляху до розбудови національної школи й виховання полягають у національній спрямованості змісту освіти, відродженні національних виховних традицій, створенні усіма суб’єктами освітнього простору умов для формування у дитини  національного самоусвідомлення.

 Для реалізації вищезазначених позицій слід розуміти зміст понять та термінів з проблем національно-патріотичного виховання, ключовими з яких є: «національне виховання», «нація та національна ідея», «дух нації», «патріотизм, види патріотизму», «патріотичне виховання як основна складова національного виховання», «український національний ідеал».

Омелян Вишневський зазначає, що «в  основі будь-якого народу міститься природна потреба у самозбереженні, самовдосконаленні, самоствердженні шляхом розбудови власної держави. Через це  будь-яке виховання завжди має бути національним». Він наголошує, що «національне виховання – це участь дитини в духовному, культурному та господарському розвитку свого народу, в творенні культурних вартостей». Вчений вказує на певну  двозначність терміну «національне» і  пояснює його як:

- національне виховання тотожне поняттю українське виховання, воно випливає з основ держави та її розвитку; стосується усіх громадян, незалежно від їх етнічної належності, ставить до всіх однакові вимоги; піднімається над вузько-ідеологічним світоглядом;

-  національно-етнічне виховання як складова національного виховання, його метою є відродження природо відповідного національного самоусвідомлення української дитини; одночасно виховання дітей інших етнічних груп відповідно до певних особливостей, а також визначає специфіку  патріотичного виховання.

  Стрижнем  національного виховання є патріотизм. О. Вишневський  виділяє три різновидності патріотизму: етнічний, територіальний та державницький.

 Етнічний патріотизм є вродженим, повноцінно розвивається, якщо дитина зростає у національно свідомій українській сім’ї та  виховується в  українських закладах освіти, при цьому відбувається етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення.

Територіальний патріотизм ґрунтується на любові до рідного місця на землі, до місцевості, ландшафту, клімату, місця, де людина народилася. Розвивається з раннього дитинства разом із розвитком свідомості, заснований на перших дитячих переживаннях, захопленнях.

Провідна роль належить родині, дошкільним та позашкільним закладам, а також школі, де головним чинником  К. Ушинський вважав мову, географію, історію.

Державницький патріотизм – це розвиток у дітей державницького світогляду і державницького почуття – вищого патріотизму, який ґрунтується на державній ідеології і пов’язаний з поняттям громадянськості.

Як зазначає В. Лутовінов, сучасна епоха з її суперечностями та альтернативами формує новий, неоднозначний, багатогранний облік патріотизму. В умовах розвитку інформаційної культури має формуватися громадсько-гуманістичний патріотизм, який, поєднуючи елементи етнічного та державницького, домінантним чинником визнає гуманність. З одного боку, зростає багатоманітність людських співтовариств, посилюються специфічні особливості економіки, політики, культури, зростає тяжіння до їх збереження, а з другого – виникає реальна єдність і взаємозалежність народів, посилюється міжнародне співробітництво і розуміння того, що тепер формуються загально цивілізаційні процеси, що найважливіші національні та внутрішньодержавні проблеми (економічні, продовольчі, енергетичні, екологічні, інформаційні, демографічні) можуть бути розв’язані лише завдяки спільним зусиллям.

Важливою ланкою патріотичного становлення громадянина України є освіта, тому що вона – єдиний соціальний інститут, через який проходить кожна людина, набуваючи при цьому конкретних рис особистості, фахівця та громадянина.

Державна політика формування людини майбутнього, яка своєю діяльністю буде здатна примножувати інтелектуальний та духовний потенціал нації, реалізується завдяки діяльності вчителя, роль якого при цьому важко переоцінити.

Рушійною силою усіх шкільних інновацій є і завжди буде особистість педагога, він виступає носієм освітніх і суспільних змін. К. Ушинський зазначав: «Вихователь, що стоїть на рівні з сучасним ходом виховання, почувається живим, діяльним членом великого організму, який бореться з неуцтвом та пороками людства, посерередником між усім, що було благородного й високого в минулій історії людей, і поколінням новим, охоронцем світлих заповітів людей, які боролися за істину і за благо. Він почувається живою ланкою між минулим і прийдешнім, могутнім ратоборцем істини й добра, і усвідомлює, що його справа, скромна зовні,– одна з найвизначніших справ в історії, що на цій справі ґрунтуються царства і нею живуть цілі покоління».  

Тому науково-методичне забезпечення та супровід професійного розвитку педагогічних працівників є необхідною умовою формування його готовності до усвідомленої реалізації національно-патріотичного виховання. Підвищення рівня готовності педагогів до національно-патріотичного виховання учнів здійснюється у процесі методичної роботи, яка найбільш повно враховує запити та потреби педагогічних працівників, оптимально реагує на потреби педагогічної практики.

Основними принципами  підготовки педагогів до здійснення національно-патріотичного виховання учнів є: діагностичний підхід до визначення змісту методичної роботи; системний підхід до організації методичної роботи; випереджальний характер методичної підготовки; практична та адресна спрямованість методичної роботи; толерантність, демократичність, гуманність та партнерство; самореалізація особистості; розвиток творчого потенціалу особистості педагога.

Зміст методичної роботи в контексті національно-патріотичного виховання має визначатися як загальними цілями виховання патріотизму учнів, так і конкретними завданнями, які відповідали б реальному рівню готовності педагогів до здійснення діяльності у даному аспекті і є комплексом культурологічних, методологічних, педагогічних та методичних проблем, розв'язання яких забезпечуватиме досягнення визначених цілей і завдань підготовки педагогів до національно-патріотичного виховання учнів.

Орієнтовними організаційно-змістовими модулями методичної роботи з розвитку професійної компетентності педагогічних кадрів з вищезазначених питань  можуть бути: модуль «Сучасна теорія і практика патріотичного виховання, учнів»; модуль «Закономірності, принципи, підходи та системи патріотичного виховання»; модуль «Діагностика у патріотичному вихованні учнів»; модуль «Фахова та функціональна готовність педагогів до патріотичного виховання учнів»; модуль «Сучасні педагогічні технології та новації у патріотичному вихованні зростаючих громадян України»; модуль «Психологічна готовність педагогів до патріотичного виховання учнів»; модуль «Загальнокультурний та духовно-моральний розвиток педагогів у патріотичному вихованні учнів».

Таким чином, логічна послідовність і взаємозв'язок модулів будуть спрямовані на підвищення фахового рівня в аспекті національно-патріотичного виховання, результативність процесу виховання патріотизму в дітей та учнівської молоді та досягнення оптимальних результатів у становленні та розвитку учнів як громадян-патріотів.

Кожен із цих модулів у методичній роботі  рекомендується реалізовувати в певній послідовності: установочно-мотиваційний, змістовно-пошуковий, контрольно-смисловий, адаптивно-перетворювальний, системно-узагальнюючий та контрольно-рефлексивний етапи навчальної діяльності, в ході яких відбувається паритетна взаємодія учасників освітнього процесу.

В ході установочно-мотиваційного етапу відбувається висунення навчальної мети, забезпечується позитивне проблемно-діалогічне її сприйняття; стимулювання пізнавальної діяльності вчителів, активізація їхніх мотиваційних резервів; введення педагогів у понятійно-термінологічне поле проблеми, що опрацьовується. Надзвичайно важливим на цьому етапі є внутрішнє включення вчителів у ситуацію альтернативного вибору, форму­вання внутрішньої мотивації на успішне опанування матеріалу, що пропонується, використання попереднього професійного досвіду педагогів з означеної проблеми.

Упродовж змістовно-пошукового етапу актуалізуються опорні знання, подається новий матеріал, розгортається змістовний навчальний діалог, розкриття основної логіки й системи доказів, обирається оптимальний темп розв'язання педагогічними працівниками проблемних завдань відповідно до особистих інтелектуально-вольових можливостей. Перед педагогами ставиться завдання активно пізнавати й аналізувати нове, самостійно встановлювати взаємозв'язки відомого з раніше невідомим матеріалом, висувати гіпотези та шукати способи розв'язання проблем; відповідати на запитання «чому?», «як?», «навіщо?», пояснювати причини, порівнювати, зіставляти.

Контрольно-смисловий етап має на меті оцінювання вчителями рівня розуміння та осмислення набутих знань, корекцію адекватності володіння навчальною інформацією, стимулювання успіху в опануванні нових знань з проблеми патріотичного виховання. Педагогам пропонується описати смисловий зміст, пояснити та проілюструвати матеріал, запропонований для опанування, а також використати нові знання для розв'язання поставлених завдань.

На адаптивно-перетворювальному етапі заняття педагогічним працівникам пропонується система вправ для формування відповідних темі модуля вмінь і навичок, диференціюються навчальні завдання, форми й методи самостійної діяльності; забезпечується творче перенесення отриманих знань у нестандартні ситуації та нові умови діяльності; відбувається самооцінка та взаємооцінка вчителями засвоєних знань та сформованих умінь; визначається ефективність різноманітних форм професійної діяльності в різних ситуаціях. Педагогам пропонується створити свій варіант розв'язання проблеми, що розглядається; провести аналогію, проаналізувати знання через особистий досвід, зробити критичні зауваження; адаптувати свої ідеї, поділитися ними з колегами, вислухати їхні міркування.

Протягом системно-узагальнючого етапу відбувається формування цілісної системи знань педагогів з проблеми, що вивчається; встановлюються логічні, причинно-наслідкові, функціональні та інші зв'язки й закономірності між поняттями та явищами. Вчителям пропонується знайти місце набутих знань в системі власних уявлень, спробувати самостійно їх узагальнити, класифікувати та систематизувати, визначити місце даного модуля в змісті курсу.

Нарешті, на контрольно-рефлексивному етапі заняття використовуються різні форми контролю, самоконтролю та взаємоконтролю рівня опанування педагогами пропонованого матеріалу; усвідомлюється проблема подальшого використання набутих знань у національно-патріотичному вихованні дітей та учнівської молоді.

Удосконаленню педагогічної майстерності, підвищенню рівня готовності до національно-патріотичного виховання учнів сприяє участь педагогів навчальних закладів у різноманітних формах методичної роботи: методична рада, творча група, методичні об'єднання, школа передового досвіду, динамічні групи, педагогічні проекти, педагогічні читання тощо.

Програма підготовки педагогів у системі методичної роботи має охоплювати питання підготовки до впровадження інновацій національно-патріотичного виховання за напрямами: технології реалізації концепцій національно-патріотичного виховання; методика створення моделей та програм  національно-патріотичного виховання, які відповідали б національним і загальнолюдським цінностям, інтересам особистості й суспільства; здійснення аналізу результативності використання інноваційних виховних технологій, методик.

Кожен навчальний заклад впроваджує ті технології, форми, методи,  які  найкраще сприятимуть реалізації виховного потенціалу закладу та створюватимуть умови для формування й становлення учня як громадяна-патріота, здатного розбудовувати суверенну Україну, творити себе і своє життя.

"Ніхто в Європі не чекає України, котра не має обличчя, котра не має мови, стилю. Про що ми будемо говорити їм – про наш Чорнобиль?" (Є. Сверстюк).

"Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні – всі без виїмка – попереду усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кожним її частковим, локальним болем і радувалися кожним хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щоб ми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його" (І. Франко "Одвертий лист до галицької української молоді").